І один у полі воїн, або що можна робити власноруч для захисту довкілля, – поради столичного індобандерівця

І один у полі воїн, або що можна робити власноруч для захисту довкілля, – поради столичного індобандерівця

Інженер, виробничник і самобутній еколог, індус Бхану Сахні, який понад 20 років живе в Україні, має незвичну місію – на особистому прикладі показувати людям, як власними руками можна плекати рідну природу… Тобто сіє знання про те, що може щодня робити кожна людина, щоб зберегти екологію для своїх нащадків. Він так робить сам і вчить так же чинити всіх, хто не байдужий. А ще пан Сахні вітає екологічні ініціативи Черкас, а також ностальгує за затишними черкаськими кафе…

Довідка:
Бхану Сахні родом з Індії. Друзі звуть його Бану. Живе у Києві. За фахом інженер-програміст. Має власний бізнес. Вік 50 років.

– До Києва приїхав 1999 року. З того часу живу і працюю в Україні. Україна – мій дім. Хоч за освітою я інженер-програміст, але за фахом не працював жодного дня. Натомість розвиваю власний бізнес, – почав розповідь про себе Бану.

– То Ви вже давно українець.
– Так і є. За мою чітку проукраїнську позицію друзі прозвали мене індобандерівцем. Бо з початку російської агресії проти України став у лави волонтерів, які допомагають українській армії. А ще ми постійно допомагаємо дитячим будинкам. Ось так і став українським націоналістом, і цим горджусь.

– Чим конкретно Ви займаєтесь, як кажуть, по життю?
– Будую власний бізнес. Ми виготовляємо різноманітну сувенірну та рекламну продукцію, брендовані речі, подарунки для промоакцій тощо.

– Вас рекомендували як самобутнього еколога. Борця за чисте довкілля.
– Борця? – Мабуть це надто голосно сказано. Екологічної освіти я не маю. Але дуже люблю природу і хочу зберегти її чистоту для майбутніх поколінь. Коли заводиш мову про захист навколишнього середовища і боротьбу проти його забруднення, люди одразу думають, що це щось далеке, недосяжне і не зовсім потрібне. Мовляв, нічого страшного не відбувається, природа була і буде, і на мій вік вистачить. Але це, на жаль, не так. Природу забруднюють всі, і щодня, щогодини, щохвилини і цей процес не припиняється. Ще кажуть, а що я один можу зробити? Я – людина маленька.

– І дійсно? Що може робити одна людина? Невже багато?
– З початку варто зрозуміти, що це не якась примха, а наш обов’язок! Це потрібно для життя майбутніх поколінь. І це не так вже й складно, як може здаватись на перший погляд. Просто треба себе трішки змушувати, виховувати, підвищувати освітній рівень. Як тільки почнете – побачите, що це дає ще й велике моральне задоволення. Бо працюєте на загальне благо. Творите добро.

– Що конкретно Ви можете порадити читачам за для того, щоб вони долучились до процесу?
– Насправді все починається з простого. Уникайте одноразового пластикового посуду. Йдете на уікенд, або у вас гості – використовуйте звичайний посуд. В кафе-ресторанах відмовляйтесь від пластикових трубочок для коктейлів. Не беріть пластмасову мішалку для чая-кави. Вони вам не потрібні. Ідучи відпочивати на природу не залишайте сміття, не лінуйтесь забирати його з собою. Порожні пляшки і пакети з під продуктів значно легші, ніж повні. Прикро бачити у парках Києва купи сміття там, де багато порожніх сміттєвих баків. Людям часто-густо буває ліньки пройти зайві вісім метрів до порожнього бачка, і вони кидають сміття біля повного, або просто загиджують місце де щойно відпочивали. Невже вони не розуміють, що їм і завтра захочеться прийти на відпочинок до лісопаркової зони? Просто категорично не розумію тих, хто смітить там, де живе. Не так давно в деяких куточках столиці пройшла маленька, але дуже правильна і амбітна акція. Жителі багатоповерхівок зібрали сміття у своїх дворах. Гасло акції: «Сміття не моє, а природа – моя!» В українців, думаю, має укріпитись цей принцип, і тоді тут все буде добре. Нам варто також ретельно і принципово ставитись і до власного гардеробу. Не користуйтесь синтетичними одягом. Намагайтесь максимально одягтись у речі з натуральних та екологічних матеріалів. Це не лише краще для вашого тіла, але й пом’якшує негативний вплив на природу.
Здавалося б, це такі малі кроки, але все велике і починається з малого.

– Щось не збагну. Як носіння одягу з натуральних матеріалів може зменшити негативний вплив на екологію?
– Під час прання, якими б хорошими не були фільтри та очищення стічних вод, з одягу вимиваються мікрочастинки синтетичних матеріалів. Через каналізацію вони потрапляють у річки, моря і океани, а відтак у тіла риб та інших морських жителів, а звідти на наш стіл і відповідно у людський організм. У середньому щомісяця кожний житель міста разом з їжею отримує у свій шлунок стільки пластмаси, що її вистачить для виготовлення однієї пластикової картки(!). Інакше кажучи. Синтетика, якою ми забруднюємо природу, у кінцевому рахунку до нас же і повертається. А звідсіля, впевнений, і беруться різні болячки.

– І як бути?
– Уникати синтетики і використовувати натуральне. Йдете до магазину – не беріть там поліетиленові пакети для продуктів. Краще придбайте сумку з натурального матеріалу, або пошийте торбинку власноруч з натурального матеріалу, який може розкластись, потрапивши у грунт. Також не надто довіряйте магазинними екосумкам, бо серед них є такі, які виготовлені з синтетичних матеріалів. Не соромтесь використовувати поліетиленові пакети багато разів. Особисто я так завжди і роблю. А у окремих випадках пакет взагалі не використовую. Навіщо брати пакет при купівлі одного банана чи лимону? Можна просто наклеїти штрих-код на сам плід. У магазині пакет безкоштовний, але це не значить, що я повинен його взяти. А ще варто сортувати сміття: папір до паперу, скло до скла і так далі. Потім легше буде ці відходи утилізувати. Наприклад, папір, метал можна здавати у пункти прийому вторсировини. Я зберігаю склянні пляшки та старі газети у багажнику автомобіля доти, поки не поїду і не здам їх у пунктах прийому.

– У дворах черкаських багатоповерхівок з’явились контейнери для різного виду сміття: окремо для битого скла, пластику та харчових відходів. Відтак городяни самі можуть сортувати сміття.
– Вже заздрю. Влада Черкас- молодці. Виходить у Черкасах не тільки красива природа та затишні кафе, за якими я, відверто, скучив, але й ініціативна влада. Це справді дуже добрий почин. Шкода, що у нас у Києві такого поки що немає. Давно помітив, що малі міста можуть випереджати великі у сенсі втілення тих чи інших екологічних ініціатив. Правда, у сенсі впровадження сортування сміття трапляються казуси. Надавач послуги по вивозу побутових відходів, декларуючи те, що він, буцімто, розвиває роздільний спосіб утилізації сміття, вимагає від користувачів послуги сортувати відходи, але потім, забравши їх зі сміттєвого майданчика, знову змішує все докупи. Дехто з моїх знайомих скаржились на такі речі. І це прикро.

– Скільки триває Ваша самостійна і добровільна та самобутня екокампанія?
– Сім років.

– Є результати?
– Ситуація маленькими кроками йде на краще. Ще сім років тому, коли я у супермаркетах відмовлявся щоразу брати безкоштовні поліетиленові пакети для овочів, використовуючи по багато разів старі, траплялось, що мене сварили продавчині: «Ти що? Хворий на голову? – бери безкоштовний пакет». А я їм: «Не візьму! Пакети шкідливі!». Тепер вже не сварять. Бо таких «хворих» навколо вже хоч греблю гати. І це добре. Змінюється менталітет.

– Я так розумію, що у розвинених країнах світу роблять все можливе для збереження екології, це тренд. Які екоакції користуються популярністю у суспільстві за кордоном?
– Один з нині популярних трендів – це не літати літаками, а віддавати перевагу залізничному транспорту. Учені екологи давно довели, що один пасажир літака більше забруднює екологію планети ніж пасажир залізничного потягу. Тому замість перельотів свідомі громадяни пересуваються на швидкісних потягах. Це не набагато довше, ніж летіти літаком, але для природи безпечніше. Я вже 10 років їжджу по Україні потягами, хоча літаком було б швидше і зручніше. Вважаю, що задля збереження екологічного середовища треба поступатись у тому числі і власним комфортом. У скандинавських країнах з’явився неофіційний суспільний рух, який можна назвати так: «Літати – соромно!». Нині цей тренд поширився на Німеччину, і там вже збільшили кількість рейсів потягів.

– Ви займаєтесь виготовленням різноманітної сувенірної та рекламної продукції, але ж матеріали, з яких виготовляють ці речі – це той же пластик і синтетика!
– У виготовленні згаданої продукції ми намагаємось відходити від використання шкідливих для природи матеріалів і освоюємо технології використання відновлених матеріалів. Наприклад, брендовані олівці ми робимо зі старих газет, щоб не використовувати деревини і зберегти більше живих дерев. Пледи, блокноти і решту канцелярії робимо з переробленої бавовни.

В Україні ініціативні молоді люди винайшли матеріал для одноразових пакетів, посуду тощо з відходів харчової промисловості, що містять крохмал. Що Ви думаєте про цю ініціативу?
– Чудова справа. Я добре знаю про цю ініціативу. Зараз у Дніпропетровській області вже є підприємство, де цю ініціативу вже поставили на рейки промислового виробництва. Однак, чим далі, тим більше переконуюсь у тому, що для успішного просування екологічних ініціатив в Україні потрібні державні програми підтримки, причому не тільки у сенсі просвітництва, але й у сенсі фінансування. Розумієте, треба ще враховувати фактор економічної доцільності. Собівартість, а відтак і ціна крахмалового пакета може бути вищою ніж поліетиленового пакета. Я, усвідомлюючи рівень загрози, яку несе довкіллю поліетиленовий пакет, з міркувань збереження екологічного середовища, готовий заплатити за крахмаловий пакет дорожче. У той же час інша людина буде рахувати гроші, і придбає те, що дешевше. Інакше їй не вистачить грошей на щось інше. І я її розумію. Тому вважаю, що на рівні держави повинна бути не лише потужна пропагандистська та просвітницька кампанії, але й серйозна фінансова підтримка тих чи інших екологічно важливих ініціатив. Тільки так можна зробити екологічну продукцію конкурентною. Інвестиція в екологію, це інвестиція у майбутнє.

Існує така думка, що розвиток екологічних технологій та пом’якшення впливу на оточуюче середовище – це спосіб людства уникнути помсти природи, яка цілком здатна повстати і знищити людство як таке. Ви поділяєте цю думку?
– Помста природи – не міф, а сувора реальність. Можна наводити безліч фактів, коли така помста забирала людські життя. Власне, у цьому людство саме і винне. Не можна постійно посилювати тиск на природу, вторгатись у природне середовище: вирубувати ліси тощо. Чим глибше ми внаслідок господарської діяльності проникаємо у природу, тим ближчим стає контакт людини і тваринного світу. Переконаний, що саме цей фактор і є виною тому, що людей вражають хвороби, які раніше поширювались тільки серед тварин. Думаю, що у цьому і першопричина виникнення коронавірусу, як такого.

– Не використовуючи природу, людство не здатне забезпечити існування цивілізації. У той же час, негативний вплив цивілізації на природу здатний викликати помсту природи, яка у кінцевому рахунку може знищити цивілізацію. Це свого роду зачароване коло. Яким, на вашу думку, має бути вихід з нього?
– Вихід бачу у об’єднані всього цивілізованого світу навколо пошуку альтернативних джерел енергії, розробці, втіленні і популяризації екозберігаючих та відновлюваних технологій. У такий спосіб можна добитися суттєвого зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. А початок шляху у цьому напрямку кожному необхідно починати з себе. Принцип простий: не сміти сам, не дозволяй це робити іншим і пропагуй правильне та бережливе ставлення до природи.

Володимир Лимаренко-Полянський

Залиште коментар