Мистецтвознавиця облила фарбою пам’ятник у центрі Черкас (відео)

Мистецтвознавиця облила фарбою пам’ятник у центрі Черкас (відео)

У Черкасах мистецтвознавиця Наталія Вернидуб демонстративно облила фарбою пам’ятник загиблим у Чехословаччині. Таким чином вона висловила свій протест військовій агресії Радянського Союзу в Чехословаччині, яка відбулася в 1968 році.

Свої дії вона прокоментувала на власній сторінці у “Фейсбук“:

“Так ось ще з приводу вчорашньої моєї акції.
Є речі, на які треба реагувати так, щоб це викликало суспільний резонанс. Якщо піти колами запитів, заяв, скарг і д.т., ще й дійти можна до суду… То ця ганебна штука простояла б ще кілька років.
Вчорашня акція продемонструвала, що декомунізація не відбулась в головах, комунізм з його менталітетом міцно сидить в мізках навіть людей, що народились вже в незалежній Україні або наприкінці існування СРСР. Передався, як спадковий сифіліс.
І ті, хто вчора миттєво з’явились і сказали, що у мене не все в порядку з головою, такі самі, як прості радянські люди, що колективно засуджували дисидентів і аплодували, коли останніх посилали в психлікарні. Це ті самі люди, що з задоволенням на Росії пишуть заяви проти своїх співгромадян, які наважуються стати з протестним плакатом. Бо раптом у простої людини з’являється в голові мимо її свідомої волі чужеродна думка, а це дуже некомфортно. Гнати її і покарати того, хто цю думку ініціював.
Це ж так комфортно думати, що ти належиш до великого народу, який міг ось так заїхати танком в будь-який кінець світу і почавити гусеницями незгідних з твоєю величчю! Це так прекрасно ставити пам’ятники твоїм воїнам, які загинули по дурості від нещасних випадків, але твоя пропаганда перевела їх в ранг героїв.
І раптом з’являється той, хто руйнує всю цю прекрасноту в їхніх головах. Звісно, я ненормальна, не проста, не шанують пам’ятників. Але я відчуваю сором за те, в чому довелось брати участь моєму народу в радянські часи. І вчора я тим соромом поділилась з простими, запиханими від гордості, людьми. Бо якби не поділилась, він би розірвав мене зсередини”, – написала Вернидуб.

Фото: Справжні Черкаси.

Так ось ще з приводу вчорашньої моєї акції. Є речі, на які треба реагувати так, щоб це викликало суспільний резонанс. Якщо піти колами запитів, заяв, скарг і д.т., ще й дійти можна до суду… То ця ганебна штука простояла б ще кілька років. Вчорашня акція продемонструвала, що декомунізація не відбулась в головах, комунізм з його менталітетом міцно сидить в мізках навіть людей, що народились вже в незалежній Україні або наприкінці існування СРСР. Передався, як спадковий сифіліс. І ті, хто вчора миттєво з'явились і сказали, що у мене не все в порядку з головою, такі самі, як прості радянські люди, що колективно засуджували дисидентів і аплодували, коли останніх посилали в психлікарні. Це ті самі люди, що з задоволенням на Росії пишуть заяви проти своїх співгромадян, які наважуються стати з протестним плакатом. Бо раптом у простої людини з'являється в голові мимо її свідомої волі чужеродна думка, а це дуже некомфортно. Гнати її і покарати того, хто цю думку ініціював. Це ж так комфортно думати, що ти належиш до великого народу, який міг ось так заїхати танком в будь-який кінець світу і почавити гусеницями незгідних з твоєю величчю! Це так прекрасно ставити пам'ятники твоїм воїнам, які загинули по дурості від нещасних випадків, але твоя пропаганда перевела їх в ранг героїв. І раптом з'являється той, хто руйнує всю цю прекрасноту в їхніх головах. Звісно, я ненормальна, не проста, не шанують пам'ятників. Але я відчуваю сором за те, в чому довелось брати участь моєму народу в радянські часи. І вчора я тим соромом поділилась з простими, запиханими від гордості, людьми. Бо якби не поділилась, він би розірвав мене зсередини.

Опубліковано Наталею Вернидуб Субота, 30 березня 2019 р.

Leave a Reply Скасувати відповідь