У Звенигородці комісований з фронту український воїн Сергій Косенко судиться з братами Рябченками. Чоловіки живуть в Україні багато років і мають російське громадянство. За словами Косенка, у червні минулого року росіяни разом із подільником уночі увірвалися до його будинку й розбили обличчя та душили карабіном до горла. Чоловік має давній конфлікт із батьками братів-росіян через їхню любов до росії й путіна. Його опонент Валерій Рябченко свою провину заперечує. Стверджує, що конфлікт спричинив сам Косенко, напавши на його 79-річну матір.
український воїн Сергій Косенко – праворуч
– Тамара Рябченко приїхала до нас із із Сахаліну в 2013 році доглянути до смерті батька, який жив у Звенигородці, – розповідає житель Звенигородки Григорій Дяченко. – Вона була з чоловіком і двома синами. Звісно, вся родина проросійських поглядів і через це давно конфліктує з іншим моїм сусідом – колишнім військовим Сергієм Косенком. Дійшло до того, що Тамара Рябченко викликала з Києва синів. Ці двоє привезли з собою третього спільника й вночі, коли Сергій спав, вдерлися з пістолетом й карабіном до нього додому. Зламали ніс, душили. Я ходив до будинку, бачив усюди сліди крові. Згодом я сварився з Тамарою і дорікав їй. Казав, нащо ти синів послала? А якби вони вбили його?
Із 47-річним інспектором з благоустрою Сергієм Косенком зустрічаємося в кафе неподалік Звенигородської міської ради. Чоловік трохи нижчий середнього зросту, в темній куртці.
– 25 лютого 2022 року я вже був у 72-ій бригаді, в якій проходив строкову службу, – розповідає. – Допомагав в обороні Києва, згодом воював на Світлодарській дузі й у Вугледарі, де нам протистояла сумновідома 155 бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту. У лютому минулого року нас штурмували щодня безперервно. Тоді ж я потрапив під обстріл «Граду». І, коли здалося, що небезпека минула, остання ракета вибухнула біля мене. Через певний час мене привів до тями побратим Монах. Казав, що був упевнений, що я вже неживий. Вже у Білій Церкві після проходження МРТ голови остаточно комісували через поглиблення розсіяного склерозу.
У травні 2024-го Сергій Косенко повернувся до Звенигородки. Сам проживав у власному будинку. З двома дружинами розлучився, діти живуть за кордоном. За кілька днів спалахнув конфлікт із сусідами Рябченками.
– Ще в 2014 році Володимир – батько цих хлопців, приходив до мене ділитися своєю тривогою. Мовляв, що тепер буде? Ми все продали на Сахаліні, а тепер тут можуть покарати. Я заспокоював його, мовляв, ніхто вас не зачепить. З часом ці люди відчули впевненість, зрозумівши, що в Україні їм дійсно нічого не загрожує. Батько Рябченків, коли ми збирали допомогу на фронт в 2016 році, казав, що не варто Україні воювати з путіним, бо він несе добро. Згодом старший син Валерій зневажливо називав мене «майданутим».
За словами Косенка, з початком війни брати Рябченки стали керувати бізнесом свого двоюрідного брата, який виїхав до Іспанії.
– Українського громадянства їм не треба, а з російським паспортом їх в армію не заберуть. Гроші вони заробляють непогані й живуть пристойно. Конфлікт із Тамарою Рябченко почався в червні, коли до них приїхав сусід Малярик. Я вийшов на вулицю із ним привітатися й поскаржився на сусідів з правого боку, мовляв, їздять машиною під ворота, місять багнюку. Раптом з-за хвіртки вибігає з матюками Тамара Рябченко. Почала кричати на всю вулицю. Довелося розвернутися й піти геть. Згодом заявила, що я її душив.
Як розповідає військовий, конфлікт на цьому не закінчився. О другій годині ночі він проснувся від того, що хтось відчинив двері його спальні.
– Я сплю дуже погано. Тієї ночі відключали електрику через російські бомбардування . Чую, хтось відчинив двері й світить мені в лице. Потім починає душити до шиї карабіном. Я побачив піксельну військову форму нападника, який кричав: «Я тебе на війну заберу!» Перша думка була – до мене увірвалося ТЦК. Коли очуняв, почав сперечатися з цим військовим. Кажу, яка передова, я щойно звідти. Коли вийшов одягнути штани, увімкнули світло. Бачу Валерія Рябченка з пістолетом, невідомого мені військового, вдягнутого по формі у краповому береті десантних військ. Цей тримав у руках карабін. І, нарешті молодшого брата – беззбройного Іван Рябченка. Починаю сперечатися з військовим. Розповідаю, де служив. Той здивований, не очікував такого. Валерій це бачить і б’є мене руків’ям пістолета по голові. Коли наступного разу ситуація повторюється, я надщерблюю нижні зуби. Розлютившись, б’ю Валерія у відповідь. За це отримую удари від Івана і від військового прикладом. Кров із губи й розбитого носа ляпає на стіни. Психую остаточно й іду до того місця, де стоїть сокира. Валерій біжить за мною і верещить: «Він за стволом пішов. Я стрілятиму в нього». Пістолет він тримати не вміє, це видно. Розвертаюся й підходжу до військового. Кажу, стріляй. Той відмовляється: «Я не стрілятиму в тебе». З вулиці заходить мати Тамара Рябченко. Іван кричить:
– Разговаривай с ним!
– Не буду я с ним разговаривать!
Я повертаюся до хати, беру телефон і викликаю поліцію і швидку. Поліція наполягає на моїй госпіталізації. Відмовляюся й чекаю на приїзд слідчо-оперативної групи, яка зняла відбитки й зафіксувала сліди свіжої крові, – згадує Сергій.
За словами військового поліція за кілька годин відпустила нападників і вони повернулися до Києва. Ще за певний час поліцейські прийшли з обшуком вже до Сергія. Шукали зброю й наркотики, але не знайшли. Кримінальну справу за побиття довго не відкривали, а, відкрили лише на вимогу суду. Кваліфікували не як розбійний напад зі зброєю, а умисне завдання легких тілесних ушкоджень – 125 стаття кримінального кодексу. Звинувачений один – Валерій Рябченко.
– Оскільки свідків нападу я не мав, бо які свідки можуть бути вночі під час комендантської години, то поліція висунула звинувачення лише Валерію. У найгіршому випадку йому загрожує штраф 850 гривень. Двоє його подільників проходять по справі як свідки. Якби не спілка ветеранів війни, справа до суду взагалі не дійшла, – розповідає Сергій Косенко.
Мати Валерія Рябченка, каже, що напередодні нічних подій Сергій напав на неї на вулиці.
– До мене приїхав рвати вишні сусід Анатолій Лисогорський, – згадує Тамара Рябченко. – Сергій стояв із ним і намовляв на нас. Погрожував кинути на дорогу щось гостре, щоби пробити колеса, коли ми заїжджаємо. Як тільки я вийшла за ворота з якоюсь шаленою люттю накинувся на мене. Душив за горло, а Малярик розбороняв. Я вирвалася й ледве встигла зачинити хвіртку.
Анатолій Лисогорський підтверджує слова Тамари Рябченко.
– Я рвав черешні на драбині, коли Косенко почав сварку з Тамарою. Ледве встиг розборонити, бо він добряче її за горло прихопив. Не можна нападати на людей за те, що вони росіяни.
З Валерієм Рябченком розмовляємо телефоном. Чоловік говорить російською.
– Я приїхав в Україну в 2005 році, одружився, маю трьох дітей. Зайнявся бізнесом, перетягнув рідного брата. Згодом приїхали батьки, відремонтували хату мого діда у Звенигородці. Тоді ж познайомився з Сергієм. Дивлюся, наче непоганий хлопець, дружина, діти. Стосунки були гарні, сусідські.
Як розповідає Валерій, він з братом та дружиною-дизайнером займається ремонтами в Києві.
– Тему революції ми з Сергієм обговорювали. Розмови про те, що він посварився зі мною через Майдан – неправда. Ми з двоюрідним братом у 2019 році запросили його зробити ремонт в одному з об’єктів у Києві. На жаль, все закінчилося скандалом – моя дружина мала серйозні зауваження до його роботи, а він образив її. Відтоді мамі порадив ніколи не мати з ним справ.
Валерій пригадує, що у червні 2024 йому зателефонував брат Іван з новиною: «У Звенигородці Сергій душив нашу маму»!
– Мене «накрило» від злості. Я взяв брата і нашого друга – військового спецпризначенця з 95 бригади Мурата й поїхав до Звенигородки. Прибули вночі. Дивлюся – в Сергія світло горить. Він вийшов. Мурат каже: «Я сам із ним поговорю». Однак розмови не вийшло. Сергій відразу почав казати, що ми сепаратисти і Мурат дарма з нами зв’язався. Показував свої медалі. Коли на вулицю вийшла мама, він знову напав на неї. Я його кинув двічі на землю. Коли Сергій прийшов до тями, то викликав поліцію і швидку. Поліція прийшла до нас і зробила обшук. Зброї не знайшла. Сказали пройти тест на алкоголь, він був негативний. Згодом я запитував у слідчого, як ми могли туди зайти, не зламавши дверей і не вибивши вікна? Виявляється, з його слів, він спав незачинений. Хвіртка незачинена й будинок також.
Громадянство України Валерій намагався зробити в 2021 році.
– З російським маю купу проблем. За кордон не міг виїхати без в’їзної візи. У 2021 році подав документи на зміну громадянства, але почалася війна й у 2022 році мені сказали, що зараз росіянам громадянство не дають. Я маю документ, що подавався, а мені відмовили. росія й путін – лайно. Я вдячний Богові, що встиг звідти виїхати до війни. Не люблю слова волонтер, бо в моїй уяві це злодій. Я просто скромно допомагаю військовим 95 бригади. Везу на фронт їжу й дрони.
Голова місцевого осередку ГО «Сила Звенигородщини», яка об’єднує ветеранів війни, Олег Єременко обурений побиттям побратима.
Косенко в Звенигородці з Єременком
– Найбільше здивувала поведінка обвинуваченого на суді. Валерій живе в Україні з 2005 року й під час судового процесу вимагав і отримав перекладача з російської, хоча в побуті прекрасно розуміє українську. Цей зайда продовжує жити з російським паспортом, нападає зі зброєю на українців, які захищають цю землю, й переконаний, що йому за це нічого не буде. Уявіть, якби такий випадок стався в росії? Щоби люди з українським паспортом та зі зброєю напали на будинок російського військового? Уявили? Попитайте в наших хлопців-полонених, чи шукали їм у росії українського перекладача? Вважаю, що українські компетентні органи не захищають воїнів у тилу так, як ті захищають їх на фронті! Що ці росіяни роблять тут під час війни? Чи не виконують чиєсь завдання? Рябченко каже, що волонтерить, але я служив у військовій контррозвідці й зустрічався з такими волонтерами. Були випадки, коли нам привозили комп’ютер з програмою, яка зчитувала всі дані й передавала росіянам.
Побратим Сергія Косенка, колишній військовослужбовець 72-ої бригади Олександр Щербатко каже, що вони прослужили разом понад півтора роки.
– Мене списали з армії після важкого поранення майже одночасно із Сергієм. – Ми з ним служили в одній роті. Як треба йти на передову – йде, не хитрить, не вигадує причин «відкосить». Є наказ, значить, виконує. Дуже відповідальний і скрупульозний, про такого не скажеш, що щось забув або не допрацював. Ніколи не ховався, не намагався перекласти відповідальність на когось. Про це говорить той факт, що чоловік пішов до військкомату в перший день війни, а за кілька днів уже повноцінно воював. Ситуація з його побиттям мене обурила. Якби я був на місці цього росіянина, то прийшов би сам поговорити з людиною вдень. А вони приїхали утрьох і вночі. Щоби що? Продемонструвати свою силу? А якби Сергій скликав нас, своїх побратимів, і ми гуртом поїхали до цього росіянина додому? Тим більше, що я живу недалеко, в Київській області. Якщо ти вважаєш, що твою матір образили, то їдь у поліцію, пиши заяву, а не вривайся вночі в чужу хату. Особисто мені байдуже, що він не йде воювати. Україна болить нам, українцям, і ми її захищаємо. Йому не болить, то хай сидить удома.
Начальник Звенигородського райвідділу поліції Олег Міщенко так пояснює ситуацію:
– Почалося все з того, що Сергій Косенко під час сусідської сварки схопив за горло цю жінку. У відповідь вона зателефонувала синам і заохотила їх до нападу на колишнього військового. Маємо дві порушені кримінальні справи, де Косенко по одній проходить як підозрюваний у злочині, а по іншій – як потерпілий. Так само й Тамара Рябченко та її сини. У першій справі вона потерпіла, а в другій її сини – підозрювані у злочині. Щодо нападу братів, то він відбувався в будинку Сергія Косенка. Справи скеровані до суду.
Якщо Валерія Рябченка суд визнає винним, поліція, прокуратура або СБУ можуть клопотати перед міграційною службою щодо скасування йому посвідки на постійне місце проживання в Україні.
Юрій Стригун
