Оце почув, що у більш-менш співставному з нашим містом Житомирі аж 10 музеїв. Почав рахувати черкаські. Краєзнавчий, художній, «Кобзаря», Василя Симоненка, археологічний Михайла Сиволапа. Виходить удвічі менше, аж неудобно. А втім, якщо затятися… Черкаську музейну «десяточку» організував льогко, хоча можна було й більше (університетські, етнографічний 17-ї школи, кімната-музей «Азоту» і т.д.) Просто «Топ-10» – то такий таблоїдний стандарт. Тезово, без пріоритетів, просто хронологічним порядком.
Розповів про музейні «родзинки» Черкас краєзнавець Борис Юхно, пише сайт “Новини Черкас“.
Геологічний
Започаткований при 25-й школі ще 1978 року тодішнім випускником ленінградського геологічного інституту Володимиром Білим. За кілька десятиліть гуртківці його «Юного геолога» перетворили невеличку кімнату в справжній музей зразків корисних покладів і просто копалин Черкащини. Та не лише її. Учні роз’їхалися по світах, але дитяче захоплення, привите Володимиром Пилиповичем, залишилося. Тому сьогодні у колекції є мінерали з Росії, Норвегії, Італії, Болгарії, Чехії, Кенії…
Хтось скаже, що споглядати кам’яні зразки нутрощів Землі – задоволення на любителя. Та принагідно нагадаємо собі, що з наших схованок природи діставали камінь, який колись став частиною Московського державного університету, Кремлівського палацу з’їздів, Лужників, Храму Христа Спасителя… Не собі, а більше б «їм» нагадати. Пардон, це вже екскурсія починається. Якось іншим разом.
Радіотехніки
Чи не найвідомішою в Україні колекцією радіоапаратури є «агрегати» черкащанина Володимира Вотінова. Витоки колекції – у 1990 році. Сьогодні вона налічує понад близько двох сотень моделей радіоприймачів, зауважте – моделей, а не екземплярів, із двохсот з невеличким, випущених у СРСР. Тобто колекція є практично повною, тож потребує площі приблизно у 700 квадратних метрів. Знову ж, йдеться про лампову техніку, а не про переносні транзистори на батарейках, різновидам яких починаючи з 1970-х лік йшов на сотні. Найстаріший екземпляр тієї технозбірні – «монстр» БІ-234, тобто 1934 року, батарейний, індивідуального користування, двоконтурний. Але як розповів Володимир Григорович, справжня радіореволюція в країні розпочалася вже після війни, коли в побут увійшли «Рекорди», модифікацій яких у його колекції близько двадцяти.
Другим номером в повоєнному «рейтингу популярності» були відносно компактні «Москвич» та «АРЗ». Колекціонер зізнався, що довго вважав «АРЗ» продукцією лише Олександрівського радіозаводу, та одного разу натрапив на модель, панель якої прикрашав не Кремль, а київський пам’ятник Богданові Хмельницькому. З’ясувалося, що випускали їх у Запоріжжі і в такий спосіб українські виробники продемонстрували свій національний гонор. Щодо «Москвича», то його поява була пробним каменем у впровадженні пластмасових корпусів, що прийшли на зміну дерев’яним.
Електромузей
Дореволюційні лічильники електроенергії, найдавніші осцилографи, меггометри, електролампочки, рубильники, ліхтарі, старий робочий інструмент електриків та навіть мініатюрна «електростанція», яка колись «давала кіно» в сільському клубі, – майже все, причетне до вироблення, передачі й використання електрики у першій половині минулого століття і трохи згодом, – знайшло своє місце у приватній колекції Ігоря Корсуна. Зараз вона налічує далеко за 200 основних електроекспонатів, а перші з’явилися далекого1995-го. Майже всі вони у робочому стані і навіть лічильник 1901 року хоч зараз підключай до мережі.
Освітянський
Музей освіти при Черкаському обласному інституті післядипломної освіти педпрацівників відкрили 2005 року. Попри таку офіційно-академічну назву, його експонати будуть цікаві кожному. Можна навіть посидіти за несхожою на теперішні «відкидною» партою, потримати дореволюційні підручники з граматики чи арифметики. Фотографії, свідоцтва, атестати, табелі, чорнильниці. «ручки по 35 копійок», рахівниці, «стирачки»… Радіти тому чи ні, але й твоя шкільна освіта – вже частина історії.
Аптека – музей
З отаких наших музейчиків «Хрещатик», без сумніву, найвідвідуваніший. Його відкрили 2009-го, попередньо стилізувавши інтер’єр під аптеку ХІХ століття. Експонати – колби, мензурки, банки, ступки і навіть ваги, яким 200 років – все оригінальне, з часів провізора Каца (його дозвільний документ на стіні). Знайшли, купили, відкопали. Дещо – буквально, у підвалах сучасних магазинів та офісів.
Музей МНС
Черкаській пожежній охороні понад два століття, то самі розумієте – є що подивитися. Дивно лише, що офіційно «надзвичайний» музей відкрили аж 2010 року з приуроченням якраз до 200-ліття служби. Архівні документи, фотографії, спецзасоби і спецкостюми, техніка… Строго, але цікаво.
Спортивної слави
Від 2011 року – в адмінкорпусі Центрального стадіону. Каное Андрія Хімича, «олімпійське весло» Олександра Мотузенка, кубки, дипломи, медалі і навіть кросівки наших олімпійців: все, чому належить бути. Заклад «активується» перед великими міжнародними змаганнями.
Прикордонної служби
…Зі складною долею, але щасливим фіналом. Свого часу він став непотрібним Києву, тому 2012 року перебазувався в Оршанець. 7 залів, приблизно 4,2 тисячі експонатів (ще майже 50 тисяч у фондах) плюс техніка на території. Єдиний в Україні, і цим все сказано.
«Податковий»
Офіційно – Музей історії податкової служби Черкаської області. Може здатися – нудота, та нічого подібного. Ще за пару років до його офіційного відкриття у 2014 році з цікавістю роздивлявся там перші калькулятори – арифмометри, сейфи, лампову машину «Іскра», колекцію банкнот та підробок, інші «тематичні» фальсифікати. За великим рахунком цей музей не так «податковий», як збірня усякого такого, що асоціюється з поняттям «гроші».
Першої міськлікарні
А що ви думали, є й такий. Ще б йому не бути, коли вона «перша» і їй вже теж понад 200. Ну «земська» бутність – то надто стара минувшина, а щодо сучасності, так лікарні цьогоріч 55, адже старий корпус здали 1963-го. Дмитре Андрійовичу, з цього приводу ми ще точно поговоримо. А поки – респект вам і уважуха за шанобливе ставлення до корпоративної історії. Пардон, що ви в кінці списочку, хоча ваша збірня мала б бути вгорі. Просто так до фоточки ближче.
