Дитинство – надзвичайно важливий період в житті кожної людини. За ним неблаганно сумують навіть ті, хто народився в жахливих умовах радянських концтаборів. Відомий у Черкасах журналіст Олександр Вівчарик, аби якось втамувати ностальгію за своїм дитинством, ризикнув повернутися в місто Інту на далекій Півночі. З тієї подорожі народилася збірка нотаток, які згодом траснформувалися в книгу під назвою «Подорож у каторжні місця». Сьогодні Олександр Ілліч презентував цю книгу широкому загалу у приміщенні «Нової Доби» – видання, в якому він пропрацював п’ятнадцять років.
Повідомляє кореспондент «ПроГоловне».
«З часом Інта перетворилась для мене на казку, фата-моргану… Ця ностальгія за дитинством змусила мене у 2008 році таки поїхати у це місто. Я став записувати свої подорожні нотатки, ще не усвідомлюючи, навіщо то роблю. Згодом дві з цих оповідей були опубліковані в «Новій Добі», а усі оповіді опублікувала найстаріша україномовна газета американських українців «Свобода». Лев Хмільковський, завдяки якому вийшла ця публікація, умовив мене на те, щоб зробити з тих оповідей книгу, навіть сам придумав назву і знайшов видавця», – згадав добрим словом своїх помічників Олександр Вівчарик.
За його словами, книжка орієнтована на вдумливого, допитливого читача, якого цікавить історія України та українців. Для самого автора ця історія – це історія його батьків, які за своє прагнення бути українцями й опинились на радянській каторзі.
«У тій Інті нас було десятки різних національностей. Білоруси, німці, латиші, євреї, литовці.Але українців – найбільше. Ми запрошували їх на свої свята, вони нас – на свої. Співіснували природньо, спокійно, ненапружено. Це був справжній інтернаціонал, про який так мріяли в Радянському Союзі. На жаль, тепер все змінилося», – розповідає Олександр Ілліч.
На підтвердження його слів він запросив на презентацію книги своїх «інтінців» – людей, долі яких також пов’язані з цим містом і з Черкащиною. Їм присвячені окремі оповіді книжки.
«Цю книгу треба давати читати у старших класах школи, – переконаний син автора, також журналіст і письменник Назарій Вівчарик. – Книга дуже болісна, бо вона – про поламані долі багатьох людей. Багато їх залишились там, у вічній мерзлоті, навічно. Але є й ті, які вижили, які повернулись до України, які дали нащадків, і у цих нащадків просто немає іншого виходу в житті, як нести людям справжню історію України».
Те, що зміст книги покладений на серйозну документальну базу, підтвердив історик Олександр Шамара.
«Як на мене, це книга про вибір. Вибір, який ми свідомо чи несвідомо робимо кожного дня. Герої книги робили свій вибір – бути українцем чи «радянською людиною», вибір національної ідентичності, вибір між Добром і Злом врешті-решт. Дивовижно те, що ця книга про дуже песимістичні речі написана з оптимізмом, і в цьому ще один плюс автору. А ще, мені здається, це готовий сценарій для фільму», – дав він свою рецензію на твір.
