У добу “недобру царську” тут, як і скрізь, міська комуналка утримувалася коштом місцевих заможників. Тоді бізнес і влада теж являли собою єдиний організм, але функціонував він достоту навпаки. Коли одним реченням по суті – тоді грошовиті добродії заробляли на своїх підприємствах та вкладали кошти в місто, а тепер такі міську казну розтягують на власні потреби. Про це пише Борис Юхно.
Точної дати появи громадських ліхтарів у Черкасах вже ніхто не пам’ятає. Як настінні, на найважливіших будівлях та статусних особняках, такі з’явилися десь у 1880-ті. Були газовими, стандартної форми, кріпилися на однаковій висоті, тому й ліхтарники мали стандартні драбини. Парочка кріплень таких ліхтарів збереглася на бічній стіні, а тоді – парадній, старого корпусу музичного училища. Але публічні керосинки – то вже зовсім древність. Передувала справжній електрореволюції її проміжна фаза: дугові вугільні. Як вже там вони світили – не суть. Головне – кожному було “ясно”: Черкаси – велике місто. Щоправда, клопоту із вуглячками теж вистачало. Щораз, як прапори на щоглах, їх треба було спускати, замінювати “джерело” та знову тягнути догори.
По серйозному за освітлення вулиць тут взялися у березні 1913-го, і про то свідчать документи. Як зазначає дослідник історії галузі, автор книги “Становлення та розвиток електроенергетики Черкащини” Дмитро Нечипоренко, 21 березня 1913 року місцева Дума розглянула заяви Михайла Назаренка, Якова Александрова, Федора Помагайба та Федора Мартиненка про підряд на мулярні роботи при спорудженні електростанції. А 26 квітня управа заслухала доповідь міського техніка Мізюкова про сам проект та його кошторис. У звіті зазначалося: “Будівля центральної електричної станції споруджена господарським способом, на що витрачено 34975 рублів. Встановлені дерев’яні опори на рейкових основах, на що витрачено 10367 рублів. На електростанції змонтовано два агрегати з дизель-моторів потужністю по 108 кіловат кожний під напругою 220 вольт і залишене місце для установки третього агрегату. Повністю завершено улаштування мережі проводів. Для вуличного освітлення встановлено 7 електричних кіл дугових ліхтарів по 11 ліхтарів у кожному колі. Сила світла такого ліхтаря – 1240 свічок Гефнера. Електричне вуличне освітлення охоплює 40 верст протяжності вулиць. Для абонентів електромережі встановлено 5 живильних пунктів і від них проведені розподільчі проводи загальною протяжністю 28 верст”.
За звітом міської управи 1916 року, в Черкасах налічувалося 700 абонентів. За одну кіловат-годину спожитої електроенергії заможні міщани сплачували 30 копійок, залізнична станція і казарми – 25 копійок, водогін та безпосередньо сама “електроконтора” – по 10 копійок. За користування міським електролічильником вносилася річна плата 9 рублів, за приєднання електроустановки до електромережі необхідно було сплатити 35 рублів. Задоволення не з дешевих: в ті часи, приміром, 2,5 фунти яловичини (трохи більше кілограма) коштували 25 копійок, чоботи – 4-5 рублів, а середньомісячна зарплата кваліфікованого робітника становила 60-70 рублів.
Борис Юхно
.jpg "Правоохоронця, який вбив дружину, засудили на 10 років")
