5 серпня у Легедзино Тальнівського району відбулося традиційне вшанування пам’яті полеглих прикордонників, які у 1941 році загинули на околицях села, стримуючи ворожий наступ.
Цього дня у братській могилі було захоронено рештки 10 невідомих солдатів, знайдених науковцями під час проведення розкопок.
Про це пише Громадське. Умань.
Також організатори вперше показали історичну реконструкцію останнього бою прикордонників Коломийської застави, в якому спочинок знайшли близько500 прикордонників та 150 службових собак. Про перебіг боїв та їх історичну значущість розповів керівник заповідника “Трипільська культура” Владислав Чабанюк.
“Для нас ця війна закінчиться лише тоді, коли ми знайдемо і перепоховаємо рештки останнього невідомого солдата,” – додав історик.
Урочисту частину біля підніжжя пам’ятника прикордонникам та їх вірним собакам відкрив легедзинський сільський голова Сергій Гульченко.
Учасники мітингу вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Захід продовжився концертною програмою.
Біля села Легедзине батальйон, прикриваючи відхід штабних частин командування Уманського армійського угрупування, 30 липня прийняв свій останній бій…
Сили були надто нерівними: проти півтисячі прикордонників полк фашистів. І в критичний момент, коли німці пішли в чергову атаку, майор Лопатин дав наказ послати в рукопашний бій з фашистами прикордонників і службових собак. Це був останній резерв.
Видовище було страшне: 150 (дані різні – від 115 до 150 прикордонних псів, в тому числі і з Львівської прикордоншколи службового собаківництва) навчених, напівголодних вівчарок, проти німців, що поливають їх автоматним вогнем. Вівчарки впивалися фашистам в глотки навіть в передсмертних судорогах. Ворог, покусаний в прямому сенсі і порубаний багнетами, відступив, але на підмогу підійшли танки. Покусані німецькі піхотинці, з рваними ранами, з криками жаху, сплигували на броню танків і розстрілювали бідних псів. У цьому бою загинули всі 500 прикордонників, жоден з них не здався в полон. А вцілілі собаки, за словами очевидців – жителів села Легедзине, до кінця залишилися відданими своїм провідникам. Кожна з уцілілих в тій м’ясорубці, вляглася біля свого господаря і нікого не підпускала до нього.Німецькі звірі, пристрілювали кожну вівчарку, а ті з них, кого не підстрелили німці, відмовлялися від їжі і померли від голоду… Навіть сільським собакам дісталося – німці розстрілювали великих собак селян, навіть тих, хто був на прив’язі. Лише одна вівчарка змогла доповзти до хати і впала біля дверей.
