Літній черкащанин здійснив неймовірну подорож до Марокко. Більшу частину шляху він подолав на велосипеді. Про це пишуть «Шполянські вісті».
Майже два роки тому газета писала про подорож велосипедом до Парижу уродженця Лебедина, а нині жителя Ірпеня Миколи Цяпкала. В Парижі жив і навчався внук Миколи Юхимовича Нізар, який з радістю зустрів дідуся – мандрівника.
Та пройшов час — і Микола Юхимович знову зібрався в дорогу. Цього разу 73-річний лебединець вирішив завітати в гості до доньки і її сім’ї, які проживають в Африці – в Марокко. Зібрався в дорогу, склав маршрут, перевірив справність велосипеда і наприкінці липня вирушив в дорогу.
— Я й минулого разу планував потрапити в Марокко, але не встиг, — пояснює 73-річний мандрівник. — Цього року вже підготувався більш серйозно, склав маршрут і подався, як кажуть, у світи.
За сорок днів Микола Юхимович добрався з Ірпеня до Барселони. Дорогу свою легкою не називає, дається взнаки й вік, і незнання англійської мови. Скажімо, в Хорватії, де довелося спілкуватися з місцевими, говорив українською і здогадувався, що кажуть його співрозмовники – мова наша дещо схожа.
Подорожував півднем – їхав здебільшого берегами морів. Перетнув Угорщину, Хорватію, Словенію, Італію й Іспанію, аж доки не вирушив з Барселони літаком і на паромі до Марокко сусідньої Африки.
«І хоч стояла спекотна погода, та це все ж краще, ніж дощі, — зізнається велосипедист – мандрівник, — бо ночувати доводилося в наметі, а то й під відкритим небом».
Ціни на житло на півдні Європи «кусаються» – аби переночувати одну ніч у готелі, потрібно викласти сто – сто п’ятдесят євро. Та й харчування, за словами Миколи Юхимовича, дороге. Тож ще в Україні запасся кашею у пакетиках, сухими сніданками. Це й виручало в дорозі, власної їжі вистачило аж до Іспанії.
Довелося Миколі Юхимовичу поспілкуватися й з іноземними поліцейськими. Він до цих пір згадує, як в Барселоні він не міг втрапити до аеропорту, бо велосипедом туди їхати було заборонено. Зважившись, почав їхати велосипедом, та вже за мить його зупинили поліцейські. Але стражі порядку не лише не покарали туриста, а й викликали йому таксі, щоб довезло до аеропорту.
Приємною несподіванкою став для мандрівника й прийом у столиці Марокко Маракеші (у перекладі Земля Бога). Донька перед приїздом батька поділилася гарною новиною зі своїми українськими друзями з діаспори, а ті, в свою чергу, запросили консула на зустріч українського гостя.
«Їй Богу, я відчув себе щонайменше президентом, — посміхаючись, розповідає Микола Цяпкало. — Грав оркестр, були квіти й коровай, український прапор. Дуже приємно, повірте».
Жалкує чоловік, що дуже мало побув у Марокко, – закінчувалася марокканська віза. Але втішається тим, що побачив рідних, подихав свіжим морським повітрям та на собі відчув, що таке жити в Європі.
«Я був щасливий, подорожуючи над самим морем, — зізнається. — У цій подорожі відпочив душею й відкрив для себе багато нового».
І хто знає, куди наступного разу подасться Микола Цяпкало? До речі, його внук Нізар перевівся на навчання до Канади – у Монреаль. То, можливо, наступна подорож лебединця – мандрівника буде саме туди?
Катерина Вальчиковська
