Через байдужість лікарів на Черкащині помер чоловік

Через байдужість лікарів на Черкащині помер чоловік

Біля Уманської районної лікарні у чоловіка стався серцевий напад, а медпрацівники, дізнавшись про це від перехожих, навіть не вийшли до нього. Коли нарешті приїхала “швидка”, вже було пізно – хворий помер. Про це інформує газета “ФАКТИ”, повідомляє “04744.info”.

– Мій батько помер біля Уманської районної лікарні, а лікарі навіть не спробували надати йому допомогу! Він пролежав біля лікарні двадцять хвилин. Люди благали медсестру приймального відділення щось зробити, але вона заявила, що вони повинні викликати “швидку допомогу”. Поки їхала “швидка”, тата не стало, – розповідає син Сергій Огородніков.

Випадок, про який розповів Сергій, підтверджується документами та результатами розслідування. Причиною смерті його батька, 66-річного Олександра Огороднікова, стала ішемічна хвороба серця. Чоловікові стало зле в той момент, коли він проїжджав на велосипеді повз Уманську районну лікарню. Чоловік упав біля будівлі лікарні. Перехожі побігли до медустанови, але там їм заявили, що вийти до хворого ніхто не зможе.

– Виходить, що навіть якщо людина вмирає під дверима лікарні, вона повинна чекати, поки до нього приїде “швидка” з іншого кінця міста, – каже Сергій Огородніков. – У випадку з моїм батьком сталося саме так. У той момент, коли татові стало погано, він їхав на велосипеді. Проїжджав повз районну лікарню, яка знаходиться поруч з його будинком.

– Чоловік зупинився і приліг на кермо свого велосипеда, – розповідав у своїх свідченнях слідству один зі свідків того, що сталося. – Йому стало погано. Потім він повільно, спираючись на кермо велосипеда, побрів до районної лікарні і впав. Коли я підбіг до нього, він дуже часто дихав, але був у свідомості. Навколо стали збиратися люди. Два хлопці тут же побігли до лікарні. Ми чекали, що ось-ось вийде лікар, але хлопці повернулися одні. “Ніхто не хоче йти! – закричали. – Сказали, щоб ми викликали “швидку”. Яку “швидку”, якщо людина вже лежить біля лікарні ?! Тоді я побіг до лікарні сам. Там побачив жінку в білому халаті. Я не уточнював, хто вона. Просто сказав, що людині терміново потрібна допомога. “У нас немає ні лікарів, ні ліків, – почув відповідь. – Телефонуйте до “швидкої”.

– Я в той момент вийшла з маршрутки і відразу побачила біля лікарні натовп людей, – розповіла ще один свідок події Лариса. – Підійшовши ближче, зрозуміла, що вони намагаються надати допомогу чоловікові, який лежав на асфальті. Він лежав із заплющеними очима. Я запитала, чому він ще не в лікарні. Люди тільки розвели руками: “Відмовляються приймати. Заявили, що ми повинні викликати швидку допомогу. Ми викликали, але ніхто не їде”.

Двоє хлопців повідомили, що вже два рази бігали до лікарні. І обидва рази отримали відмову. Коли я сама туди прибігла, побачила в холі медсестру. Поруч з нею стояв молодий чоловік і благав її вийти на вулицю до вмираючого: “Будь ласка, допоможіть! Його ще можна врятувати!”” Не можу”, – незворушно відповідала медсестра. Вона говорила таким тоном, наче йшлося не про людське життя, а про якийсь дріб’язкової проблеми.”«Зрозумійте, я не можу піти з приймального відділення, – пояснювала медсестра. – Я тут одна. Хто мене замінить?” У той момент я не витримала і закричала на неї. Виразів, чесно скажу, не вибирала – мене всю трясло від обурення.

Після цього медсестра все ж спромоглася до нас прислухатися. Пішла в приймальне відділення, взяла там фонендоскоп і тонометр і погодилася вийти. “Але чим вам допоможе фонендоскоп? – запитала я. – Там, схоже, серцевий напад. У вас повинен бути валізу реанімаційної допомоги, препарати”. “Нічого немає”, – відповіла медсестра. Вийшовши до хворого, вона взяла його за руку і сказала: “Все. Він помер. Можете викликати поліцію”. Люди почали кричати, щоб вона прощупала сонну артерію, спробувала надати реанімаційні заходи. Але вона розвернулася і пішла назад у відділення.

Розповідаючи про те, що сталося, Лариса насилу стримує сльози. Хоча померлого чоловіка вона не знала.

– Такої байдужості з боку медпрацівників я ще не бачила, – зізнається жінка. – За словами людей, які там стояли з самого початку, чоловік пролежав біля лікарні не менше двадцяти хвилин. Люди двічі викликали “швидку”, але коли вона приїхала, лікарям залишалося лише констатувати смерть. Це й не дивно, адже “швидкій” потрібно було об’їхати півміста. А лікарям районної лікарні – просто вийти на вулицю.

Рідні Олександра Огороднікова дізналися про його смерть тільки на наступний день.

– Тато поїхав у справах і пообіцяв мамі, що скоро повернеться, – розповідає Сергій Огородніков. – Коли навіть пізно ввечері він не приїхав, мама забила тривогу. На батька це було не схоже: якщо він затримувався, обов’язково попереджав. У той день він нормально себе почував. Батько рідко скаржився на серце. Він вів здоровий спосіб життя, ніколи не курив, свого часу отримав чорний пояс з карате і був чемпіоном України з фехтування. Ніхто не думав, що може трапитися така біда. Обдзвонивши всіх його знайомих, мама сама пішла його шукати, зверталася в поліцію. На наступний день вранці мама в надії знайти батька обходила околиці і підійшла до охоронця Уманської районної лікарні. Той, почувши опис тата, сказав: “Здається, я знаю, про кого йдеться. Цей чоловік вчора помер біля нашої лікарні”.

– Про те, що медпрацівники лікарні навіть не спробували надати йому допомогу, я дізнався, вже коли забирав тіло батька з моргу. На моє запитання про те, що стало причиною смерті, патологоанатом сказав: “Це не інфаркт. Ішемічний напад. Він помирав досить довго, і смерть настала від больового шоку. Якби йому допомогли, він був би живий”. Намагаючись щось прояснити, я поїхав у відділення поліції. Там знайшов співробітника, який фіксував смерть тата, але він мені толком нічого не розповів. Деталі дізнався пізніше, коли за моєю заявою було відкрито кримінальне провадження, – додав син загиблого.

Дізнавшись від свідків, як все сталося, Сергій написав заяву на ім’я головного лікаря Уманської центральної районної лікарні з проханням пояснити ситуацію.

– В офіційній відповіді було сказано, що керівництво лікарні нібито взагалі не знає про цей випадок! – каже Сергій. – Хоча, за даними поліції, їм про смерть тата повідомив лікар цієї лікарні. У ході слідства було встановлено, що люди, які намагалися надати батькові допомогу, отримавши відмову від медсестри, двічі викликали “швидку”. Це підтверджується записами диспетчерської служби швидкої допомоги. Очевидці одразу дали свідчення слідству. Єдине, що мене відразу збентежило, – в поліції відкрили кримінальне провадження за статтею “Умисне вбивство”. Але не можна ж звинуватити медсестру в тому, що вона навмисне вбила мого батька! Я просив кваліфікувати дії медиків як ненадання людині медичної допомоги. А слідчий натомість закрив кримінальне провадження.

У постанові про закриття кримінального провадження, старший слідчий Уманського відділу поліції Л. Дробницька визнає, що медсестра відмовилася надавати Олександру Огороднікова першу допомогу.

– У ході досудового розслідування було встановлено, що медсестра надавати хворому допомогу відмовилася. Відмова аргументувала тим, що не може залишити свій пост, так як в приймальному відділенні в той момент вона була одна. Після чого була викликана швидка допомога. Але, з огляду на відстань від “швидкої” до території лікарні, “швидкої” не було, – сказано в постанові.

Далі у постанові цитуються слова свідків події, а в кінці сказано, що “між діями медсестри і смертю Олександра Огороднікова немає причинно-наслідкового зв’язку. Навіть своєчасне і повне надання невідкладної медичної допомоги не гарантувало б збереження життя Олександра Огороднікова. Кримінальне провадження закрити у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення”.

Зрозуміло, якщо розслідувати справу за статтею “Умисне вбивство”, то причинно-наслідкового зв’язку немає, – продовжує Сергій Огородніков. – Адже медсестра дійсно не вбивала мого батька. Але чому не розслідувати справу за статтею “Ненадання медичної допомоги”, про що я не раз просив?

Щоб скасувати постанову слідчого, Сергій Огородніков звернувся до суду. Суд першої інстанції його не підтримав, але в Апеляційному суді Черкаської області чоловікові вдалося домогтися справедливості. У постанові Апеляційного суду сказано, що «після звернення Сергія Огородникова в поліцію із заявою про злочин у зв’язку з ненаданням його батькові працівниками Уманської районної лікарні медичної допомоги, дані про це не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розслідування за цією заявою не проводилося, що вказує на неповноту встановлення фактичних обставин смерті загиблого. Іншими словами, суд визнав, що факт ненадання медичної допомоги батькові Сергія взагалі не розслідувався – розслідували тільки умисне вбивство, якого не було. Виробництво нарешті відкрили за статтею “Ненадання допомоги хворому медичним працівником”.

– Можна було б подумати, що слідчий просто помилилася, обравши не ту статтю, – розповідає Сергій. – Але коли я прийшов до неї з рішенням суду про скасування її постанови, вона вийшла з себе: “Я і це виробництво теж закрию. Ось побачите: закрию, як і попереднє”. Після цього я зажадав, щоб справу передали іншому слідчому.

Чи має намір розслідувати загибель Олександра Огороднікова новий слідчий? У прес-службі Черкаського обласного управління поліції запевнили, що має намір.

– Відразу після того, що сталося справу відповідно до Кримінально-процесуальним кодексом було відкрито за статтею “Умисне вбивство”, – повідомили нам в прес-службі. – Проведена в ході слідства експертиза показала, що між діями медперсоналу і смертю потерпілого причинно-наслідковий зв’язок відсутній. Тому виробництво було закрито. Зараз, після того, як син потерпілого оскаржив постанову про закриття провадження, кримінальну справу відкрили вже за іншою статтею – «Ненадання допомоги медичним працівником хворому”.

А ось головний лікар Уманської райлікарні Інна Добрянська сказала, що провини медпрацівників у смерті Олександра Огороднікова немає.

– За цим фактом проводилося службове розслідування, – заявила Інна Добрянська. – Медсестра не могла вийти до того чоловіка, бо не мала права залишити пост. У приймальному відділенні були тільки вона і санітарка. Вони не могли піти.

– Але хіба вони не могли когось покликати? Наприклад, чергового лікаря.

– Черговий лікар в той момент надавав допомогу онкохворий жінці з серцевим нападом. Приймальне відділення не могло залишитися без нікого, розумієте? Якби в штаті лікарні була не одна бригада, а кілька, зрозуміло, все було б інакше. Питання не в тому, що хтось не захотів допомогти тому чоловікові. Але ми не можемо кинути людину в приймальному відділенні і побігти до того, хто лежить поруч з лікарнею. А медсестра сидить на телефоні, вона повинна приймати дзвінки, якщо комусь погано – викликати лікарів.

– Тобто, якщо черговий лікар зайнятий, людина, якій стало погано прямо поруч з будівлею лікарні, на допомогу може не розраховувати?

– Потрібно викликати “швидку допомогу”. Лікарі “швидкої”, до речі, приїжджають з необхідним обладнанням. А у нас це обладнання є лише у відділеннях – медсестра не могла взяти його з собою. Але “швидку” для цього чоловіка люди не викликали.

– Викликали. Це підтверджують роздруківки дзвінків з диспетчерської служби.

– Якби це зробили вчасно, “швидка” б приїхала за п’ять хвилин. А так медсестра змогла вийти до хворого тільки тоді, коли її замінили на посаді. У вихідні дні та вечірні години в кожному відділенні по одній медсестрі. У будні дні, зрозуміло, більше.

– Виходить, татові стало погано в невідповідний час, – сумно зауважує Сергій. – Припустимо, медсестра не могла покинути пост. Але чому вона взагалі нічого не зробила? Навіть в медичній експертизі сказано, що “медсестра приймального відділення не зробила всіх необхідних заходів, передбачених діючими нормативними документами Міністерства охорони здоров’я”. Я розумію, що мої спроби покарати медиків батька не повернуть. Єдине, чого хочу, щоб такі випадки не повторювалися.

Прочитайте ще:

Залиште коментар