Дорогами Дніпра

Дорогами Дніпра

“ДОРОГАМИ ДНІПРА” – так назвав свій черговий допис у Фейсбук  місцевий краєзнавець Борис Юхно.

“Окраєць мого хлоп’яцтва припав на ті благодатні часи, коли Дніпром ще “літали” суто космічні об’єкти – “Ракети” і “Метеори”. Тож дістатися Кременчуцьким морем Києва, Канева чи Запоріжжя було майже буденною справою. Звісно, дорожче, аніж пхатися туди як волами розпеченим “Ікарусом”, що ставав дорогою мало не на кожній автостанції, але хіба то ціна питання!

Пасажирський гідролайнер стрімко розтинає темно-сіру гладінь, густо її пінячи. Спалахують над водою вогники бакенів, гіркувато пахнуть з берега верби. Дніпро теж пахне, але дух цей особливий: глибокий і трохи лячний. На суходолі то тут, то там, блимають багаття рибалок. Десь позаду залишаються пласкі, як черепахи, баржі, які на своїх розпечених за день панцирах перевозять криворізьку руду і наше зерно, херсонські кавуни чи новокаховські дині. А повітрям придніпровських лук і островів, здається, ніколи не надихаєшся. Ніколи не надокучить ця широчінь і глибина вересневого надвечір’я в передосінньому намисті островів та плавнів.

Щось до двохсот кілометрів від Черкас до Києва дорогами Дніпра, якихось чотири години із зупинкою у Каневі, а вражень на місяць. Та ще й “Пепсі-Колу” в буфеті продають по 51 копійці. У нас про таке диво й не підходь, бо якщо мандарини під Новий рік ще “викидають”, то це буржуйське сітро в “Україні” чи “Київському” буває раз на п’ятирічку. Ех, країно моя Радянська! Півсвіту годуємо, соціалістичноорієнтованих – задарма й донесхочу, а у своїх дітей межа мріянь – жуйки “Калев” та згаданий божественний напій у маленьких білих пляшечках…”

Прочитайте ще:

Залиште коментар