Черкащанці Ксенії 28 років, вона безробітна, проте з іронією дивиться на оголошення, у текстах яких шукають молодих дівчат на високооплачувані посади. Причина – минуле героїні: три роки тому вона працювала повією, «мамкою» в борделі та була «правою рукою» сутенера.
Нині жінка має лише тимчасові підробітки: працює прибиральницею в ТРЦ, коли є вакансії, роздає візитівки в місті, проводить рекламні акції. Каже, що і зовнішність, і вміння, й отримана вища освіта фінансиста дозволяє знайти постійну роботу. Заважає це зробити лише страх, який вона називає фобією – Ксенія нікому не довіряє власні документи.
– Дівчата, які приходили працювати в бордель, шукали роботу. Давали документи, довіряли нам і ставали одними з «нас». Роботу ми надавали, дівчата були в теплі, мали дах над головою. Єдине, що від них вимагалося – це віддавати своє тіло у користування людей, які приходили «знімать дєвочок».
– Як дівчата потрапляли до борделю?
– Хтось приходив «по знайомству», когось влаштовували таксисти, з якими була домовленість про це. Багато разів ті, хто вже працював у нас, випадково знайомилися і приводили у будинок дівчат, які залишилися один на один із собою. Комусь соромно повертатися в рідне село, хтось просто не хоче цього робити, бо в місті краще, хтось шукає постійний чи тимчасовий підробіток. Колись дівчата в соціальних мережах пропонували такий вид заробітку, якщо студентки чи жінки «йшли на контакт» і цікавилися детальніше.
Інколи, коли ми «влаштовували» працівниць, брали документи, робили усі необхідні копії з даними і віддавали назад. Тобто дівчата могли піти за власної волі будь-коли з борделю, їх ніхто не приковував до «робочки» (борделю).
– Які були вимоги до дівчат, що приходили працювати повіями?
– Бути покірними і слухняними. Трапляються різні клієнти, але якщо тебе обирають з-поміж інших, то потрібно якісно задовольнити, щоб клієнт повернувся. На «перше дєло», коли багатьох «теліпало», я супроводжувала: давала алкоголь, інколи – легкі наркотики, щоб розслабити.
Коли дівчата віддавали документи для копій, писали ще записку, в якій розписували своє повне ім’я, адреси, де можна знайти. Писали ще, що вони добровільно прийшли працювати, а від тих, які ніколи не займалися продажом себе, ми вимагали, щоб вони писали причини, чому на це пішли.
– Усіх дівчат задовольняла така праця? Чому вони не йшли з борделю?
– Вони могли піти коли завгодно, документи були у багатьох. Когось задовольняла зарплата і можливість отримати випивку або наркоту, дехто жив у борделі і це було зручно, бо займалися тільки сексом. Дівчата, які хотіли піти, могли йти. Хазяїн у таких випадках попереджав, що про це може стати відомо друзям чи батькам, можуть розповісти рідним чи написати на стінах дому, чим займалася дєвка. Ще я могла сказати, що секс записується на камери, а на відео видно обличчя. Дівчата цього боялися і лишалися працювати далі.
– Хтось усе ж ішов із борделю? Чи всі, на кого чинили такий моральний тиск, працюють і досі?
– Ні, бувало, що дівчата кидали роботу. Робили це, або коли «набиралися розуму» і вичитували закони, або коли не витримували і «ламалися». Одна дівчина, коли я працювала, втекла без документів вночі. Клієнта «вирубила» і через вікно махнула в ліс. Хазяїн її шукав, але я більше нічого не чула про неї. Та й не прийнято серед дівчат згадувати тих, хто більше не з нами.
– Як проходить звичайний день у борделі?
– Коли як. Це як звичайний гуртожиток. Коли має приїхати якась компанія і нас (мамок) попереджають, то за хвилин 30 усіх дівчат будять, щоб вони не були «сонними мухами» перед клієнтами.
В інших випадках дівчата прокидаються, снідають, займаються хто чим. Якщо приходить клієнт, то підходять у вітальню, він обирає дівчину чи декількох. Якщо вільна лише одна – та і йде з ним. А так-то дівки дивляться серіальчики, вишивають, хтось малює, читає шось.
– Доступ до інтернету, дротовий телефон у будинку є?
– Звісно, є. Ми нікого не обмежуємо, усі добровільно працюють у публічному будинку. Якщо дівчата хочуть іти – знають, де двері.
– А як щодо «вихідних» днів, відпусток?
– Якщо у дівчат проблеми зі здоров’ям, «критичні дні» чи інші «чепешні» ситуації, то вони відсижуються у кімнатах або просто не виходять до клієнтів. Але часто вони відпрацьовують і за таких умов, бо від цього залежить їхня зарплата. Чим більше клієнтів – тим більше грошей отримують. Відпусток у нас нема. Дівчата можуть повідомити, що декілька днів не працюватимуть через якусь причину, але вона має бути не «пустякова».
– Чому ви вирішили піти з цього бізнесу? Як вам це вдалося?
– Зрозуміла, що не можу більше працювати, коли знайому молодуху (молоду дівчину) зґвалтували два клієнти. Така ситуація вперше склалася за весь час моєї праці в борделі, але страх повторити її долю виявився сильніший, ніж бажання отримувати велику зарплатню. За непокору чи погано виконану роботу «мамку» можуть віддати на покарання.
Я сирота, рідних у мене немає, як і постійного місця проживання. Тому я пішла з бізнесу, незважаючи на погрози хазяїна. Документи в мене, усі речі вмістилися у невеликий рюкзак. Мені піти з проституції було легше морально, ніж дівчатам, у яких за спиною велика родина.
Аліна Євич
