Найстаршій жительці Канівщині виповнилося 98 років

Найстаршій жительці Канівщині виповнилося 98 років

Погожі дні бабиного літа – як останній теплий привіт від тієї пори, коли все розквітає-буйніє та тішиться літнім дням. У теплих жовтневих променях на лавці біля хати ніби дрімає баба Дарія. Той напівсон-напівзадума, ніби на крилах, переносить її далеко-далеко – туди, де минуло нехай босоноге, проте таке миле дитинство. Й не зогледілася, як набралося у Дарії Іванівни Краєвої, жительки села Бобриця, що на Канівщині, тих літ уже майже на першу сотню – всіх аж дев’яносто вісім. А було ж було за ті десятиліття…

Щемливу історію довгожительки розповідає Віра Загородня на сайті Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Матір Дарія Іванівна пригадує весь час заклопотаною і стомленою, адже «підіймати» дітей їй доводилося самотужки: батька родина втратила, коли Дарія з молодшою сестрою були ще геть малими. Велика Вітчизняна війна застала родину в Сталінграді. У червні 1942 року, рятуючись від ворога, родина евакуювалася далі на Схід. Як з’ясувалося згодом, мабуть, то сам Господь тоді відвів дітей від злого вогню та смерті. Після евакуації родина переїхала до Києва, де на той момент проживав батьків брат. Там, на відбудові столиці України доля звела її з чоловіком Миколою. Разом працювали у тодішній організації «Мостопоїзд», що займалася відновленням транспортних шляхів. І хоча чоловік був молодшим на 9 років, та спрацювала в ній, певно, ота народна мудрість, в якій нитка йде за голкою: коли мати чоловіка покликала сина з невісткою до Бобриці, що на Канівщині, то поїхала за коханим, не замислюючись. Сільське життя не було чимось новим і надскладним, тож бралася за будь-яку роботу, що на той час була у місцевому колгоспі: і в полі працювала, і в тваринництві. Отак на Ковбасівці у Бобриці, мов та калина, приросла і звікувала майже до ста літ.

– А співати любили, бабо Дашо? – запитую у найстарішої жительки Канівського району.

У відповідь – пауза. Представник сучасної молоді сказав би: завис у бабці «системник». Ті, які постарші, розуміють: в такому віці кожне слово – на вагу золота.

Вузлуватими від праці пальцями вона навпомацки поправляє складки хустини:

– Співати любила. І тепер би заспівала, та вже не пам’ятаю слів. А тоді співала й з дівчатами, й сама. Просто вірилося-надіялося на краще…

Із надією на краще разом із чоловіком виростили синів Володимира й Василя та доньку Раїсу. Сини так і залишилися в Бобриці, а донька Раїса наразі живе в Кременчузі.

…На початку осені син Дарії Іванівни Василь Миколайович якось завітав на прийом до голови Канівської районної ради Сергія Геращенка. Привітавшись із очільником громади Канівщини, він був приємно вражений його простотою і людяністю. Розмовляючи про життя-буття, попрохав допомогти дровами для матері. Сергій Валентинович пообіцяв допомогти і, як виявилося невдовзі, таки дотримав слова. Бо вже за лічені дні до подвір’я баби Даші під’їхала вантажівка з дровами від Державного підприємства «Канівське лісове господарство».

– Канівський лісгосп завжди активно відгукується на прохання допомогти, – розповідає директор Канівського лісгоспу Едуард Симоненко. – Приміром, лише за останній рік у співпраці з місцевими громадами, райдержадміністрацією та районною радою силами нашого підприємства було забезпечено пільгові категорії населення дровами за соціальними цінами. Не буду зупинятися на інших моментах. Скажу лише, що підтримка тих людей, які потребують допомоги, – це обов’язок кожного з нас. Не залежно, хто ти і яку посаду займаєш: якщо можеш чимось зарадити – допоможи. Тоді світ буде мінятися на краще.

…Бабине літо останніми сонячно-теплими променями гріє старечі руки баби Даші. Вона обіперлася на костурця і дивиться десь ніби вдалину і в саму себе водночас. Спогади про складнощі життя спливають сльозиною по щоці. Аби припинити сумну ноту, роздумую вголос:

Ось незабаром злетяться до Вас, бабо Дашо, на сторіччя діти-внуки-правнуки, нащебечуть Вам і минеться весь Ваш сум, адже он яке продовження маєте…

Легка посмішка торкається її вуст – життя прожите недарма, відтак – понесуть у світ п’ятеро внуків та семеро правнуків її надії й сподівання на краще. А отже, задумане має здійснитися…

Залиште коментар