“Саджаємо не менше, ніж ріжемо”, – директор Золотоніського лісгоспу

“Саджаємо не менше, ніж ріжемо”, – директор Золотоніського лісгоспу

26,6 тисяч гектарів лісів, 12 мільйонів податків до бюджетів різних рівнів, середня зарплата на рівні восьми тисяч гривень, понад мільйон саджанців щороку та постійне оновлення парку автомобільної техніки – такими тезами можна коротко окреслити нині діяльність Золотоніського лісгоспу, котрий опікується лісовими масивами на території Золотоніщини, Канівщини, Чорнобаївщини та Драбівщини.

Про це повідомили в Черкаському обласному управлінні лісового та мисливського господарства з посиланням на zolotonosha.ck.ua.

Державне підприємство «Золотоніське лісове господарство»  – єдиний лісгосп на території Лівобережжя області. Золотонісцям ДП відоме за діяльністю його структурних підрозділів – Вільхівського та Деньгівського лісництв, куди містяни зазвичай вирушають в пошуках грибів чи задля відпочинку в будь-яку пору року. Щоправда, частина з них мету має дещо іншу, знаходячи в зеленій зоні  місце для безпечної і безкоштовної  утилізації власного сміття.

Про проблеми засміченості, подолання наслідків безпрецедентних липневого буревію та січневої хуртовини, про відносини із місцевими жителями в переддень весни ми поспілкувалися з керівником Золотоніського лісгоспу Миколою Басом. Дата цілком невипадкова, адже вже за декілька тижнів лісівники починають свою традиційну й кропітку засівну кампанію, до якої вже встигли підготуватися.

– Миколо Вікторовичу, як відбувається процес засівання сільськогосподарських культур, більшість читачів приблизно, та й знає. А от вирощування лісу для пересічного українця – тема дійсно мало відома. А ваші працівники методично займаються цим щороку.

– Насправді для наших фахівців це нескладно. Це – професія життя. Хоча й погоджусь, комплекс робіт чималий. Починаємо з підготовки площі. Є в нас достатньо стиглий ліс, який за нормами час рубати (мова йде про 81-100 років), за деякий час там лишається галявина, яка дуже скоро заросте молодняком.

Але й територію треба відповідно облаштувати. Якщо площа забур’янена, мусимо кропити відповідними речовинами. Далі починаємо готувати її до посадки лісових культур. В першу чергу проорюємо борозни, які й стануть прихистком для сіянців. Тут, до речі, наш лісгосп віднедавна працює за дещо новими стандартами. Якщо раніше майбутні дерева просто саджали в ґрунт, то тепер процес більш складний та вартісний. Разом з тим, дуже ефективний.

Мова йде про так званий розпушувач, що заглиблюється в землю на 80 сантиметрів. Його мета – розпушити ґрунт та накопичити його селітрою, котра в рази збільшує шанси сіянців на виживання і здоровий ріст. Також закуповуємо спеціальні супер-адсорбенти для кореневої системи: кожен корінь вмочуємо у спеціальний гідрогель, накопичувач вологи, який теж недешево коштує. І вже потім садимо сосну.

– А борозни? Навіщо їх робити?

– Знаєте, робили ми навіть експеримент: коли саджали сіянець на нерихленій площі, за три роки довжина кореневої системи досягала 40 см. В нашому ж випадку цифра дуже оптимістична – 1,20-1,30 м.

– А вартість?

– Один гектар такої посадки коштує 8300 гривень. До нововведень вкладали близько 2500. Але в цьому випадку можемо бути впевнені в тому, що насадження проживуть не менше століття. Економія прорахована детально.

– Де берете посівний матеріал?

– Можливо здивую, але шишки збираємо самі. Сушимо, сортуємо насіння, висіваємо його у лісорозсадник. Він у нас в Ліплявському лісництві, до речі, досить великий – 36 гектарів площі займає, вміщуючи 2,2 мільйони сіянців. Теж витрати, але ефективні.

– Після процесу посадки про майбутні дерева забувають чи необхідний якийсь цикл подальших робіт?

– Звісно. Самотужки ліс в такому вигляді, до якого золотонісці звикли, не виросте. І це все – наша місія. Регулярно прополюємо. До віку 3-4 років проводимо догляд – ручний та механізований. Потім насадження до віку 10 років починаємо освітлювати.

– Навіщо?

– Це вкрай необхідно для того, щоб сформувалась крона поважних через десятки років дерев. У віці 20-40 років проріджуємо насадження, за наявності надто великої щільності. Це дозволить однаково ефективно зростати всім. Після 40 років забираємо відсталі дерева. Мова йде про вражені грибком, або сухостійні. Залишаємо більш кращі для того, щоб вже остаточно формувалось сторічне насадження. Останній етап – зрізання і чергова заміна молодняком. Сосни це стосується у віці 80-100 років, дуба 100-120.

– Багатьом цікавий буде досить ажіотажний останнім часом процес вирубування. Особливо в світлі скарг місцевих жителів. Мова, як відомо, йде про окремі зрізання під час цієї зими.

– Тут варто почати з передісторії. Буревій пам’ятате?

– Звісно. Золотоноша оговтувалась довго…

– Так от ліс постраждав не менше. Просто ті, хто зараз робить фотозвіти, чомусь влітку не переймались цим питанням. На наші ж масиви в липні було дійсно боляче дивитись. Після буревію дуже багато дерев просто зламались. А ще більше втримались, проте отримали болючі ураження: деякі понахиляло, в деяких підірвало кореневу систему. Все б і нічого, але природа мала інші плани, надіславши нам другу серію негараздів – потужні снігопади. Дерево слабке, або нахилене, на нього падає непомірна кількість снігу. Крона не витримує і падає. Такої кількості переламаних навпіл дерев працівники лісгоспу зі стажем в 30 років ще не бачили.

– Тобто дерево начебто й живе, проте шансів на життя вже не має?

– От саме так. Люди скаржаться, що спостерігають у лісі «живі» пеньки. Ріжемо, мовляв, все, що бачимо. А чому після буревію ніхто цього не бачив? Або відразу після сніголаму не прийшли й не зафіксували масштаби цієї справжньої катастрофи. А нам що робити? Якщо цей обламаний голий стовбур простоїть ще деякий час, то просто перетвориться на дрова. Збитки кому? Державі в першу чергу!

– А як можна перевірити процес очищення уражених дерев з точки зору законодавства?

– В будь-який час і дуже просто. Було б бажання. Заходи хоч і форс-мажорні, проте узгоджені з лісозахисним підприємством. Без відповідного контролю ми й кроку не зробимо. Ми нічого не можемо зрубати, не маючи відповідного дозвільного документа. Кожне насадження стоїть в реєстрі, контролюється в Києві. Якщо ми зрізали ділянку, отримуємо галявину, яку треба засадити. А як ми по документах можемо саджати, якщо по тих же документах не різали її?

– Десь можливо переглянути такі реєстри?

– Так, я ж кажу, ми відкриті. Будь ласка, заходьте на сайт обласного управління. Там наш лісгосп, усі лісництва. І всі дані: ось такий вид вирубки в ось такому кварталі, ось такий лісорубний квиток, ось тоді виписаний. Інформація в публічному доступі, ніхто її не ховає. До речі, скільки мені запитів не приходило, після звернень людей до поліції, прокуратури чи екології (а їх чимало!), я на все завжди готовий дати документ.

Ну а люди десь побачать лісовоз і, звісно ж, піднімається хвиля. Так, везуть ліс. Все згідно плану. І всіх запрошую так само, згідно плану, на посадку лісу. Проте туди не прийдуть. І разом з тим, не побачать взимку, як «добродії» регулярно рубають ялинки. Наші ж працівники мусять цілодобово чергувати в лісі. Якщо хтось фотографується на фоні нашумілих зелених пеньків, запрошую зробити селфі на тому ж місці через 10 років. Де вже буде висаджено молодняк. А взагалі, цілком усвідомлюю, що люди, яким би справді цікавою була б проблематика, приїхали б сюди. Я би все показав та пояснив: і наочно, і документально.

– Якщо вже ми заговорили про місцевих жителів: чи відчувається допомога небайдужих до навколишньої природи людей?

– Так, і що дуже приємно, є чимало людей, які допомагають. Ліс прибирали ми неодноразово. В Золотоноші навіть цілу громадську ініціативу започаткували зі співзвучною назвою «Чистий Ліс». Є багато небайдужих, котрі проживають біля лісових масивів. Тільки-но пожежа, так беруть лопати і біжать гасити. Є такі, котрі навіть вночі зателефонують і скажуть: «в такій-то локації працює бензопилка». Виїздимо, ловимо. За таку солідарність дуже дякую всім місцевим. В цілому ж намагаємося залучати всіх, кому цікава тема українського лісу.

– Наприклад?

– Наприклад, маємо шкільне лісництво. Дітей вже після отримання атестату про середню освіту можна вважати фахівцями і фанатами цієї справи. Та й школі допомагаємо матеріальною базою – проекторами, принтерами, ноутбуками. А от у березні проведемо спільну акцію вже із золотоніськими дітьми. Активісти згаданої щойно організації привезуть чималий десант для допомоги, ми ж зробимо все можливе для організації дозвілля і просвітництва. Покажемо наочно, що лісівники не тільки рубають, але й саджають не менше.

– До речі, про сміття. Дошкуляє?

– І не кажіть. Чесно зізнаюсь, люди несуть і несуть. Сміття дуже багато, масштаби оцінити складно. Жителі тієї ж Золотоноші, прибравши влітку вільхівський ліс, перебували в деякому шоці: за дві години роботи була вщент забита вантажівка. Це асбурд!

– А як боротися з цим явищем?

– Теоретичних варіантів безліч, а от практичних… При владі колишнього президента нас прекрасно «оптимізували». Доскорочувались до того, що на одного майстра нині припадає 1000 гектарів лісового масиву! Це ж катастрофа: майстер обходить один бік, а з іншого – роби, що завгодно. А якщо пожежа? Декілька майстрів перебувають в одній критичній точці. Решта обходів – зона вільної поведінки.

Хочеться в першу чергу, щоб кожен почав з малого. Привчити себе, давати прочухана іншим. Ну й взаємодопомога – не остання річ в цьому світі.

– А з вашого боку взаємодопомога присутня, окрім професійної складової?

– Присутня. Достатня чи ні, вирішувати, ясна річ, не нам. Принаймні, ніколи не закриваємо очі на суспільні проблеми, намагаючись не проходити повз. В першу чергу завжди залюбки допомагаємо  пільговими дровами пенсіонерам, навчальним закладам, родинам учасників АТО та переселенцям. Хтось має це робити. Українці в скруті не повинні лишатись сам-на-сам.

Декілька разів долучались до відправлення допомоги на Схід через золотоніського волонтера Олексія Дробязка. Як військовим, так і цивільному населенню. Хлопцям на передовій завжди залюбки надаємо лісо- та пиломатеріали, продукти. Складається вантаж також і через нашу профспілку. Не «з-під палки», до речі. Мотив головний в усіх – краще нам тут допомогти бодай чимось, аніж завтра ворог приїде до нас.

Торік надали допомогу військовій адміністрації прифронтової Авдіївки, передавши частину саджанців для відновлення декору понівечених від ворожих мін вулиць міста.

– Судячи зі сказаного, видно, що підприємство живе?

– Ну а як інакше? Часи далеко не ті, щоб хтось сидів на місці. Приміром, минулого року до бюджетів різних рівнів ми заплатили 12 мільйонів податків! Сума солідна. А якщо сюди ж додати середню зарплату 8000 гривень, то стає ще більше приємно. Оновлюємо парк техніки. Раніше був у штаті лише старий КАМАЗ, який їздив один тиждень на місяць. Нині ж купили два нових трактори, причеп Weimer, новенький Урал. Тому далі тільки крокуватимемо вперед.

А наостанок хочу ще раз закликати золотонісців долучитись до масової акції з висадки лісу, котра відбудеться в березні. Про точну дату оголосимо пізніше, але запевню вже, що буде цікаво та інформативно!

Прочитайте ще:

Залиште коментар