Вічному революціонеру В`ячеславу Чорноволу сьогодні було б 80-т (біографія, фото)

Вічному революціонеру В`ячеславу Чорноволу сьогодні було б 80-т (біографія, фото)

24 грудня 1937 року у селі Ярки Звенигородського району на Черкащині в сім`ї вчителів народився В`ячеслав Чорновол.

Читати почав у 4 роки. Вчитися пішов одразу в другий клас. Багато знав Шевченкових творів. З золотою медаллю в 1955-му закінчив Вільхівську школу і вступив на філфак Київського університету, згодом – журналістики. Був комсоргом, друкувався в пресі. На третьому курсі за свої політичні погляди мусив поїхати на будівництво домни в місто Жданів – тепер Маріуполь. Через рік продовжив навчання. У 1960-му захистив дипломну роботу “Публіцистика Бориса Грінченка”, отримав червоний диплом, поступив до аспірантури Київського університету й одружився з Іриною Брунець.

Працював на львівському телебаченні. У 1962 році народився син Андрій. Більшість часу проводив на роботі і над дисертацією. Молода дружина ревнувала і віддалялася. Вони розлучилися, пише gazeta.ua з посиланням на uahistory.com.

У 1963 році одружився з лікаркою Оленою Антонів з роду Кочубеїв. Через рік у них народився син Тарас. Коли йому було три тижні, мама забрала сина з Києва і переїхала до Вишгорода, де Чорновіл працював на будівництві Київської ГЕС. У 1963-64 роках склав кандидатський мінімум, готувався до захисту дисертації “Борис Грінченко як журналіст, публіцист і громадський діяч”. Пишучи розвідку, одним із перших згадав заборонених наших класиків. У 1964 році влаштувався в газету “Молода гвардія”.

8 серпня 1965 року у карпатському селі Шешорах відбувся перший мітинг В`ячеслава Чорновола. Мешканці села замовили пам`ятник Шевченку у Івана Гончара. Майстер погодився на замовлення, але грошей за роботу не взяв. Академік Білодід сигналізував, що гуцулами готується крамола. Тоді усі підходи до села перекрили. Через блокаду В`ячеслав Максимович потрапив у машині першого секретаря Коломийського райкому партії. Виступ Чорновола буквально заворожив усіх присутніх і паралізував міліцію. Коли охорона оговталася, гуцули не розбіглися, вони утворили живу стіну і захистили його. Живий коридор провів промовця у безпечне місце.

4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі “Україна” відбулася прем`єра кінофільму Параджанова “Тіні забутих предків”. До аудиторії звернувся Іван Дзюба з повідомленням про таємні арешти молодої інтелігенції, оголосив прізвища заґратованих. Присутні офіційні особи розгубилися, але виступ підтримав Чорновіл, кинувши до залу: “Хто проти тиранії – встаньте!”. Частина присутніх піднялася з місць. Після демонстрації фільму заклик до протесту підтримав Василь Стус.

В`ячеславу Чорноволу за “політичне хуліганство” оголосили сувору комсомольську догану і запропонували подати заяву про звільнення з роботи в газеті “Молода гвардія”, тоді ж він “вилетів” із аспірантури. Влаштувався в газету “Друг читача” літературним працівником. “Це був той самий приступ принциповості – якщо не я, то хто ж? Так мене дуже давно штовхнули у політику”, – казав.

У Львові тоді почалася серія закритих судів. У лютому 1966 р. Чорновіл був викликаний свідком на суд проти братів Горинів та Опанаса Заливахи. В`ячеслав Чорновіл заявив, що закон УРСР не передбачає закритих судів, тому участі у протизаконній справі брати не буде. Після цього вручив квіти підсудним. Суд прийняв рішення випровадити Чорновола із зали засідань і виніс окрему ухвалу про притягнення його до відповідальності як хулігана. Так Чорновіл одержав свої перші три місяці ув`язнення. Тоді він позбувся роботи журналіста, влаштувався у Львівському відділі охорони природи.

1967 року в Парижі вийшла друком книга “Лихо з розуму або портрети 20 злочинців”. Описав молодих українських інтелігентів, які відстоюють свою національну гідність. Книга отримала премію міжнародного Пен-клубу (голландська секція). У листопаді 1967 року Львівський суд розцінив роботу автора інакше – ст. 87-1 – наклепницька діяльність на радянський суспільний лад. Вирок – 3 роки концтабору.

На початку 1968 року у лікарні львівської тюрми Чорновіл був оперований і переведений до Вінницької області. Через рік звільнений за амністією. Працював спостерігачем на метеорологічній станції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції на розкопках античної Тіри в Одеській області, вантажником на залізничній товарній станції у Львові.

З 1970 року Чорновіл видавав підпільний часопис “Український вісник”. Протягом двох років вийшло 6 випусків журналу, де була інформація про порушення свободи слова, прав особи й нації, про судові репресії в Україні, справжнє становище політичних в`язнів у таборах. У ніч з 12 на 13 січні 1972 р. – арешт, але Чорновіл не бажав ні каятися, ні перевиховуватися. Його засудили вдруге на шість років ув’язнення в колонії суворого режиму і три роки заслання. Покарання відбував у Мордовії та Якутії.

На основі документів та спогадів В`ячеслав Максимович написав у таборі книгу “Тільки один рік”, зумів пронести цей твір на волю, передати за кордон, але подальша доля книги, яку він цінував, невідома.

1978 році одружився з Атеною Пашко (Волицькою). В 1980-му Чорновіл знаходився в Якутії. Оскільки освічених людей краю бракувало, то він виконував обов`язки економіста при райкомі. Вони приїхали до маленького дерев`яного готелю у Мирному. У ресторані до них підійшла жінка, назвалася Тетяною, сказала, що скучила за Україною й рада бачити земляка. Увечері вона зайшла до номера Чорновола із пляшкою вина. Поки В`ячеслав Максимович ходив за склянками, жінка розірвала на собі одяг і почала ґвалт. На її зойки миттєво унадилося двоє міліціонерів. З`ясувалося, що Тетяна – дочка військового аташе однієї з африканських країн полковника Вадима Блохіна, вона прибула із Ашхабада до Мирного начебто в пошуках праці, а “нехороший” Чорновіл хотів її зґвалтувати. Так, 26 травня 1980 року Чорновіл одержав ще 5 років таборів.

Після звільнення в 1985-му працював у Львові кочегаром. 2 лютого 1986 року у Львові у автомобільній катастрофі загинула 48-річна Олена Антонів, друга дружина В’ячеслава Чорновола.

Сьомий номер свого “Українського вісника” Чорновіл почав відкритим листом до Михайла Горбачова. Незабаром навколо часопису згуртувалися люди, які утворили Українську Гельсінкську спілку. В`ячеслав Максимович мріяв про таку передпартію, був ініціатором створення УГС. Щоб збудити громадську думку, почали випуск газет. Чорновіл їздив до Вільнюса, Риги, де друкували часописи й переправляли через Білорусь.

22 січня 1990 року В`ячеславу Максимовичу удалося зібрати більше двох мільйонів українців у живий ланцюг. Із свічками й забороненими тоді прапорами стояли від Ніжина – до Крут – Києва – Львова – Івано-Франківська. Того ж року було 500-річчя козацтва. На Хортиці виступав і Чорновіл.

1990 року кочегар Чорновіл став першим головою Львівської обласної ради і увійшов у історію як перший антикомуніст, який очолив радянську владу в цілій області за часів комуністичного правління СРСР. Ще існували органи обкому партії “Вільна Україна”, “Львівська правда”, а Чорновіл придумав назву нової газети “За вільну Україну”. Його газета пішла по всій Україні, бо мала наклад у півмільйона примірників. Уся Україна знала худорлявого непосиду, його м`які, лагідні вуса, очі. Його надтріснутий голос ловили з радіо в усіх куточках України. Українці стежили за дискусіями між Чорноволом і Кравчуком про тризуб, прапор, майбутній устрій України.

Потім у Запоріжжі була “Червона рута”, виступ В`ячеслава Чорновола на стадіоні. А далі – президентський марафон. 1995 довелося Чорноволові відвойовувати місце вічного спочинку біля Святої Софії для свого таборового побратима митрополита Володимира. 1996 – одержав Шевченківську премію за книгу “Лихо з розуму”.

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув у автокатастрофі на шосе під Борисполем. Автомобіль врізався в КамАЗ з причепом, який розвертався посеред шосе. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера Народного Руху Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Самі обставини дуже загадкові: видимість в той день була нормальна, отже водій Чорновола повинен був побачити вантажівку, що стояла посеред дороги. Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, керівник МВС Юрій Кравченко заявив, що це — нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме.

У фондах Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” у Львові презентували три листи із заслання В’ячеслава Чорновола в Якутії до Ірини Калинець. Українська поетеса, шістдесятниця Ірина Калинець була хрещеною Тараса Чорновола, сина В’ячеслава Чорновола. Багаторічна політув’язнена радянських таборів тоді відбувала заслання у Читинській області.

Прочитайте ще:

Залиште коментар