Сонячні батареї чи цілі сонячні електростанції вже входять у наше життя, як раніше увійшли водогін чи автомобіль. Жителю міста Ватутіного на Черкащині, колишньому інженеру-геодезисту Борису Домницькому як першопрохіднику використання сонячних батарей у побуті довелося не лише приборкувати сонячну енергію, а й долати свої та чиновницькі сумніви, щоб домогтись успіху.
Держава зацікавлена
Вийшовши на заслужений відпочинок, Борис Іванович вирішив продати свій бізнес (він мав майстерню з фарбування автомобілів). Зароблені гроші хотілося вкласти у щось серйозне, варте уваги. Інженер уже давно замислювався над можливістю надійного й прийнятного за ціною енергозабезпечення. Спонукало до цього й постійне зростання тарифів на електроенергію. А тут привернув увагу телевізійний сюжет про людину, яка придбала сонячні панелі і з успіхом використовує їх у побуті. Знайшов героя матеріалу, поїхав до нього, переконався в корисності такої справи. Помацав ті сонячні панелі власними руками. І хоча дружина була проти вкладання коштів у нову справу, інженер відчув, що ризик виправданий.
Два роки тому 40 панелей, які були необхідні для здійснення задуму, коштували 12 тисяч євро. Ризикнув. Потім докупив ще 18. Уклав відповідну угоду з «Черкасиобленерго». І ось електростанція запрацювала.
Уже перші місяці її роботи розвіяли всі сумніви: вигода очевидна. Принаймні побутові потреби сонячні панелі забезпечують сповна. Надлишок же, згідно з укладеною угодою, йде в мережу, тобто продається за «зеленим тарифом».
За продану електроенергію щомісяця виходить близько 7 тисяч гривень прибутку. Борисові Івановичу пощастило укласти угоду ще до того, як тарифи на закупівлю значно знизилися. Тепер пенсіонер — з дешевою електроенергією й прибутками, хоч укладені в проект гроші поки що не окупилися: для цього, каже, потрібно ще 2—3 роки.
А охочих встановити такі панелі у приватних домогосподарствах за останні роки значно побільшало. Про це можна судити хоча б зі звернень до Бориса Івановича, на які відповідає чесно й ґрунтовно, допомагаючи зважити всі «за» і «проти». Свої рекомендації він викладає переконливо, адже й сам пересвідчився, що держава зацікавлена у купівлі «зеленої енергії». Та й особливих клопотів, на думку інженера, такий агрегат господарю не додасть. Він може прослужити як мінімум 30 років. За останні два роки його станція генерувала близько 27 тисяч кіловатів.
Борис Домницький уже не мислить свого домоволодіння без сонячних панелей. Фото з сайту vechirka.net
Берімо приклад з європейців
Як повідомляють в управлінні комунікації та зв’язків з громадськістю Держенергоефективності, останнім часом в Україні спостерігається позитивна динаміка попиту на сонячні панелі з боку населення. За словами керівника відомства Сергія Савчука, цьому сприяють вигідні умови для встановлення сонячних панелей приватними домогосподарствами: «Завдяки високому «зеленому» тарифу дедалі більше родин встановлюють сонячні панелі. Стимул — можливість заробляти, продаючи при цьому надлишок згенерованої електроенергії в мережу. Це сигнал для інвесторів, які зможуть, наприклад, виробляти сонячні панелі в Україні. Попит населення на них лише зростатиме». Проте, якщо порівняти абсолютні цифри встановлених у будинках сонячних батарей з кількістю індивідуальних житлових будинків (6,5 млн), то загалом вийде ще невелика кількість, яка обчислюється лише кількома тисячами.
Що ж на сьогодні стримує приватних господарів? Як вважає черкаський винахідник та волонтер Андрій Рубан, сонячні батареї, тобто сонячні фотоелектричні панелі, які зараз широко рекламуються, ще занадто дорогі. Якщо порахувати всі нюанси з урахуванням проектування, узгодження, комплектуючих для монтажу, самого монтажу, ушкоджень і ремонтів, падінням ККД батареї, заміни акумуляторів, то окуповується такий модуль протягом 7—10 років. Це без урахування податків на продану електроенергію. При цьому «зелений тариф» уже міститься у цих розрахунках із самоокупності.
Враховуючи зазначені фактори, для себе інженер поки що обрав інший пристрій для трансформації енергії сонця — сонячний повітряний колектор. Андрій Рубан встановив його на стіні своєї лабораторії. «Коефіцієнт корисної дії фотоелектричних панелей в реальності становить лише 16%. В той час як ККД сонячного повітряного колектора — 54—56%, — пояснив фахівець. — А встановлюється він легше і переваг має більше». Сонячний повітряний колектор — пристрій, що працює від енергії сонця та нагріває повітря. Це додаткове джерело тепла. Комплектуючі для пристрою Андрій Рубан підібрав сам. Така сонячна батарея не потребує обслуговування протягом 30 років. До того ж вона дуже міцна, а термін її самоокупності становить 1—2 роки.
Як твердять працівники асоціації «Новосвіт», сонячні фотоелектричні модулі сьогодні використовують переважно у виробничих масштабах. Зокрема кілька років тому на Черкащині встановили дві такі електростанції потужністю 102,6 та 126 кВт. Одна з них розташована на Гордашівській малій гідроелектростанції у Тальнівському районі, а інша – на Звенигородській гідроелектростанції. Підприємство постачає енергію в енергетичну систему України. Передача електроенергії, виробленої з енергії сонця, до кінцевого споживача супроводжується певними витратами на транспортування та втратами самої енергії у електромережах. Зрештою, це відображається на вартості спожитої електроенергії.
Разом із тим, за даними Української асоціації відновлювальної енергетики, енергетична політика розвинутих країн будується не на потужностях великих площ із сонячними панелями, а на потужностях дахів приватних домоволодінь. Наприклад, понад 92% німців підтримують «зелені» проекти, близько половини реалізовані приватним сектором, 90% сонячної енергетики припадають на житловий комплекс.
