Будинку офіцерів у Черкасах виповнилося 45 років

Будинку офіцерів у Черкасах виповнилося 45 років

Тут працювали секції, гуртки і клуби, пригадується – десь посеред 1980-х – зала Будинку офіцерів гриміла потужною міською дискотекою. Кінотеатрів у Черкасах вистачало, але й тут абсолютно рівноцінно з ними, але якось камерно, демонструвалися фільми. Одним словом – найкращі враження з уже далеченького минулого. Ну а відкрили Будинок офіцерів на Ільїна, як ви вже зорієнтувалися у часі, 5 січня 1973 року.

Але “офіцерськими” Черкаси стали мало не століттям раніше. Це якщо не заглиблюватися аж до Козаччини з її старшиною. А першим класичним Будинком офіцерів, тобто тоді Домом офіцерського зібрання, слугував орендований думою для військових особняк Соколова на Білозірській, тепер – Грушевського, раніше – Котовського. Він і дотепер цілий та майже не видозмінений, тільки вхід з двору. То був і штаб, і клуб 167-го Острозького піхотного полку.
Ну а новому Будинку офіцерів передував той, що знаходився у теперішніх дворах трьох десятиповерхівок у центрі. Його фото “у чистому вигляді” не маю, але є ось таке – тут колектив драмтеатру після шефської вистави біля цього самого будинку.

Відколи у Черкасах після соснівських санаторіїв оселилися кількасот фронтовиків та за рекомендаціями почали прибувати їх бойові товариші, місто відчутно “мілітаризувалося”. Звісно, не відставники робили погоду, а 41 Гвардійська танкова дивізія, зенітно-ракетна дивізія, ціле військове містечко з казармами на Ільїна. Свого часу, окрім старого Будинку офіцерів, 1950-го для військових відкрили кінотеатр “Родіна”, та й парк поруч, що тепер Дитячий, теж мав відповідний профіль: більярдні, буфет, городошні площадки. Потім з’явилася книгарня “Військова книга”, спецкафе “Зірочка” та їдальня з негласними функціями ресторану (ну не відкриєш же офіційно військовий ресторан), магазин “Воєнторг” на Жовтневій…

Оцей гарнізонний універмаг розширив торгівельну мережу міста у лютому 1976 року і попри свій декларований статус дуже швидко став популярним серед цивільного населення. Був класичним універмагом самообслуговування з відділами одягу, взуття, культтоварів, парфюмерії, галантереї. І лише один відділ аргументував назву магазину – той, де війським продавали погони, ремені, кокарди, шеврони, гудзики та таке інше.

Пам’ятаю, як довго ми, хлопчаки, “караулили” підходящого солдата (до цієї категорії запросто міг потрапити й майор), аби спробувати відвантажити йому мідяків на погонні зірочки чи танчики. Це аби причепивши їх на одяг, грати у войнушки не як якісь стихійні партизани, а таки зі знаками військового розрізнення. Нам майже ніколи не відмовляли, і навіть копійок мне брали, щедро залишаючи їх на морозиво. Навіть рядові, які на власні потреби отримували троячку на місяць…

Залиште коментар