Залишив налагоджене життя в Австралії, продав там стабільний бізнес та повернувся у рідні Черкаси. Тут Юрій Марчук очолив сімейну справу з продажу саджанців та взявся вирощувати нову для України культуру – спаржу. Про пригоди бізнесмена пише Бизнес.Цензор.НЕТ.
У 1985 році він закінчив школу в Черкасах і поїхав на навчання в Санкт-Петербург. Після закінчення вишу переїхав працювати до Латвії, а звідки його перевели до Кіпру, де була штаб-квартира судноплавної компанії. Там він прожив з 1992 по 1999 роки. До кінця цього періоду у нього вже була своя компанія, яка займалася міжнародною логістикою. Оскільки основний потік вантажів компанії Марчука йшов через Великобританію, то в 2000 році він вирішує перевести туди бізнес і переїхати жити в Лондон, де він з сім’єю пробув до 2003 року.
Згодом чоловік наважується на переїзд до Австралії. Щоб отримати дозвіл на проживаня на новому континенті, черкащанину потрібно було інвестувати в місцевий бізнес 300 тисяч доларів та найняти на постійну роботу щонайменше п’ять австралійців.
“У 2003 році в Австралії я купив друкарську компанію з дизайнерським офісом. І ми переїхали. Коли я купив цей бізнес то, то виявилося, що друкарня – це все. Ви кроку ступити не можете без друкарні, починаючи від друку автобусного квитка і закінчуючи грошима. Це країна туризму і нерухомості, що передбачає постійне друкування брошур, буклетів, флаєрів. І все це виготовляється у режимі нон-стоп. Бізнес був шикарний”, – пригадує Юрій Марчук.
У 2009 році Юрій Марчук вирішує повернутися у рідні Черкаси.
“У мого батька в Черкасах було підприємство – розплідник плодових дерев. Заснував він його в 1992 році. І ось в 2008 році він мені дзвонить і каже: “Мені через півроку 70 років. Я йду на пенсію, а ти з цим можеш робити, що хочеш “. А що значить “що хочеш”? Тут 60 га землі. Півжиття він сюди поклав. Куди його діти? Довелося мені продавати в Австралії бізнес, будинок з басейном та їхати в Україну”, – розповідає бізнесмен.
У 2010 році Марчук повністю перейняв справи і став директором батьківського розплідника. Спостерігаючи нестабільну ситуацію на ринку саджанців, чоловік вирішує шукати інші культури, які б страхували бізнес.
“Диверсифікація виробництва повинна бути обов’язково. Ми спробували вирощувати малину, полуницю, смородину. Не пішло. Це дуже важкий бізнес! Залишили тільки смородину, оскільки її не так клопітно вирощувати. Зі збутом проблем немає – черга стоїть з перекупників. Цьогоріч ми продали смородини десь 12 тонн. Це з 5 гектарів”, – розповідає підприємець.
Інший напрямок бізнесу Марчука – вирощування спаржі. Для України ця культура нова, хоча їй уже дві тисячі років і вона є невід’ємною частиною продуктового набору європейців.
“В Європі немає країни, яка не вирощує спаржу. А у нас цієї культури немає. В Україні її не вирощують, тому що в радянські часи вважалося, що спаржа – це взагалі не їжа, що пролетаріату потрібна картопля! Але все одно ця культура сюди прийде”, – починає розповідь про новий напрямок у бізнесі Марчук.
Щорічно в Україну завозиться 1200 тонн спаржі. Везуть її до нас з Перу і Нідерландів. Це при тому, що Україна ідеально підходить для вирощування цієї культури.
“Імпортна спаржа в Україні ніяка. За ДСТУ термін зберігання спаржі – 5 днів. Чим її треба обробити, щоб привезти сюди з Перу і щоб вона ще місяць стояла?”, – обурюється бізнесмен.
Але просто зібрати спаржу з поля недостатньо. Щоб довести спаржу до товарного вигляду, її потрібно охолодити, помити, обрізати до 23 см, упакувати в пучки по 350 грам і поставити в холодильник.
“У мене на фасуванні працює стільки ж людей, скільки і на її зборі. І все потрібно робити швидко. З поля спаржу потрібно відразу кидати в крижану воду. Кожна година зволікання – це мінус один день зберігання на полиці в магазині. Якщо цього не зробити, то вона стає в’ялою”, – зауважує черкащанин.
Перші партії спаржі в 2016 році фермер реалізував на Столичному ринку, а цьогоріч вийшов зі своєю продукцією на супермаркети країни. У планах чоловіка розширити плантації спаржі до 40 гектарів.
Перевага спаржі ще й у тому, що її не надто полюбляють крадії. Однак така участь не оминула більш традиційні для України культури. Близько тисячі саджанців щорічно цупить у чоловіка місцеве населення, аби згодом продати на базарі.
“Я підсилив охорону і поставив на поле алюмінієвий фургончик для охорони. Так місцеві селяни розібрали фургончик, фари познімали і почали рвати алюміній. Ще одна принада спаржі – її ніхто не краде”, – сміється бізнесмен.
Однак попри труднощі ведення бізнесу в Україні, чоловік не шкодує, що залишив таку стабільну Австралію.
“Не шкодую. Тут ти щодня встаєш і йдеш в бій. А там ти йдеш на пляж або сидиш в басейні із сигарою в зубах. Нудно там”, – говорить Марчук.
