У Сєверодонецьку Луганської області 25 січня в будівлі Апеляційного суду знайшли мертвим нацгвардійця із Черкащини, 22-річного Антона Рубана. Чоловіка помітили інші конвоїри у вбиральні з кульовим пораненням в голову. Офіційна версія слідства – самогубство. Але батьки та друзі впевнені, що це було вбивство.
Подробиці дізнавався кореспондент сайту vikka.ua.
Близький друг нацгвардійця Олександр Кулинич розповідає: Антон отримав повістку влітку минулого року та проходив строкову службу в частині 3035 Національної гвардії України. Ротний із частини, що розташована в Слов’янську, приїжджав оглядати місце події та переглядав записи з камер відеоспостереження. Коли він приїхав, у вбиральні вже все прибрали, а на відео не вистачало 30-ти секунд – саме в момент пострілу. Слідчі не допустили туди його товаришів по службі та навіть не дозволили з ним попрощатися.
“Усе це дуже дивно. За два дні до цього випадку я розмовляв із Антоном по телефону. Він говорив, що в їхній частині був конфлікт і повинні бути “розборки”. Через два дні ми дізналися про самогубство, – розповідає Олександр Кулинич. – Ми настільки впевнені, що офіційна версія слідства неправдива, що добивалися повторного проведення експертизи у нас, в Черкасах”.
Про конфлікти, пов’язані з так званою “дідівщиною” у військовій частині, чув і батько Антона, Павло Рубан.
“Старші військові на чолі з командиром знущалися над молодшими і часто їх били. За кілька днів до смерті старший нацгвардієць вдарив Антона, а той не витримав і дав здачі, – каже батько. – Я не вірю, що він сам міг застрелитися. Його або змусили, або вбили”.
Ні друзям, ні батькам слідство нічого не повідомляє. Більше того, два дні слідчий не виходив на зв’язок і батьки не могли нічого дізнатися. Хоч що-небудь дізналися лише після того, як найняли адвоката, а от передсмертну записку так і не показали. Після всього цього у рідних Антона виникає дуже багато питань та підозр: а чи була та записка взагалі?
“Нам не показали ту записку, який там почерк і що там написано. Може, його змусили написати,або написали замість нього, – не стримує емоцій батько. – Начебто там написано: “Вибачте мене, батьки, за цей крок, що я зробив”.
Є ще один дивний факт. Усю свою зарплату Антон переводив мамі на картку, таким чином допомагав, а за кілька днів до смерті попросив у неї дві тисячі гривень – начебто на штраф.
“Товариші по службі мовчать, один з них перебуває в лікарні і йому точно є що розповісти, та він не може, доки не комісують. За його словами, там слідкують, з ким і про що він говорить та постійно перевіряють телефон, щоб не повідомив нікому нічого зайвого. Але точно всі, з ким я мав змогу поспілкуватися, сказали, що системи штрафів у них в роті не було”, – каже Олександр Кулинич.
Друг загиблого розповідає, що, враховуючи усю підозрілість, є сумніви, що експертизу проведено належним чином.
“Слідство спочатку відмовляло у проведенні повторної незалежної експертизи. Ми підозрюємо, що вони приховують деталі, які вказують на вбивство. Все ж таки нам вдалося добитися свого. Після звернень до міськради було створено незалежну експертну комісію і 30 січня розпочалася експертиза, яка наразі триває”, – каже він.
Олександр із Антоном товаришували з дитинства. Вони навчалися разом в університеті, а коли Антона призвали на службу, весь дозволений час були на зв’язку.
“Характер у Антона був вольовий. Сказав – як відрізав. Особливістю була жилка справедливості: говорив, що думав, хоч це мало кому подобалося. Можливо, через це його і вбили, – каже Олександр. – Дуже складно повірити у версію самогубства. У нього було дуже багато планів на майбутнє. Це не така людина, до того ж його молодший брат цієї весни закінчує школу і він мріяв узяти вихідні та приїхати до нього на випускний”.
Рідні чекали повернення Антона вже через півроку. Вони, хоч і вмовляли його не йти в армію, однак той відповів, що ховатися не збирається.
“Він казав, що відслужить всього рік і повернеться, але точно знатиме, що віддав борг Батьківщині”, – пригадує батько.
