Президентський шлях Юлії Тимошенко

Президентський шлях Юлії Тимошенко

Олег Постернак – керівник «Центру політичної розвідки»

Що було тим стартовим відліком, від чого починались президентські маршрути топ-політиків України? У когось вони починались із народних революцій, як у Ющенко, у когось – з компромісу олігархів та російської підтримки, як у Януковича, у когось – зі страху війни та сподівань на краще після Євромайдану, як у Порошенко. Кожен з них приходив на хвиля певних очікувань та безумовної віри. І у кожного з них за спиною начебто був план, який чомусь за всіма канонами української політичної моралі завжди перетворювався у егоїстичну та корупційну історію.

Не дивно, що після спостереження за такою політикою наших громадян відвідували апатія та бажання помсти. І ми знову йшли на виборчі дільниці і знову шукали в бюлетені прізвище, яке не так сильно дратувало і яке не було “великим злом”. Це хибке коло начебто стало політичним прокляттям і українці знову і знову попадали у його обійми.

Але… Українське суспільство змінюється. Так само змінюється масова свідомість, культура мислення та бачення ролі майбутнього Президента України. А разом з українським суспільством змінюються і частина політикуму. І тут не справа у механічному прилаштуванні амбіцій бажаючих стати Президентом до вимог часу та намагання будь-що сподобатись людям, які вже навчились розрізняти брехню від правди, причому в усіх їх півтонах.

І не лише Євромайдан призвів до цього. Скоріше, загибель десятків тисяч громадян через війну, болюче переосмислення своїх помилок, зростання рефлексу самозахисту, бажання змінювати себе, облаштовувати комфортно своє життя та впроваджувати інновації. Вже зараз частина українців починають жити в новій політичній культурі. І ось тут сталась цікава річ.

Єдиним досвідченим політиком, яка першою це зрозуміла, була, як не дивно, Юлія Тимошенко. Здавалось би, вал різних суперечливих історій упродовж її політичного шляху, величезна кількість найрізноманітніших звинувачень, що напевно, за обсягом схоже на томи “Війни та миру” Толстого, складні рішення, які вона приймала як прем’єр-міністр, повинні були поховати її шанси стати Президентом назавжди. Але, сталося не так, як гадалося нинішньому президенту, впевненому у безроздільному пануванні у наступну п’ятирічку. Чому ж?

По-перше, лідер “Батьківщини” запропонувала комплексну програму системних змін. Зміна політичної та виборчої системи – у проекті нової Конституції, яка має бути ухвалена народом. Зміна провальної економічної політики Порошенко – через “Новий економічний курс”, метою якого є побудова соціально орієнтованої економіки та впровадження інноваційних технологій. Презентація “Нової стратегії миру” дозволить зрушити з мертвої точки процес мирного врегулювання на Донбасі та поверненні Криму, але ні в якому разі не рахунок поступок з боку України.

Тому зовсім не дивно, чому за останніми соціологічними опитуваннями, проведеними трьома кампаніями упродовж 19 жовтня – 2 листопада цього року, Юлія Тимошенко з рейтингом у 20,7% вдвічі переважає своїх конкурентів – коміка Володимира Зеленського з показником в 11,4% та нині діючого Президента Петра Порошенко (10,3%).

По-друге, Юлія Тимошенко фактично є єдиним політиком, яка здатна консолідувати все суспільство – від Львова до Маріуполя, від Чернігова до Одеси.

Дані соціологічних опитувань показують, що в усіх регіонах України, як на Заході та в Центрі, так і на Півдні і Сході, Тимошенко є беззаперечним лідером електоральних симпатій, можливо за винятком Донбасу, але й навіть там її рейтинг на другому місці і поступається лише чотири пункти.

Причому консолідація не лише на тій платформі, що Тимошенко обіцяє зменшити ціну на газ, ліквідувати “Нафтогаз”, запустити низькі кредити для економіки та зменшити податки, а й на об’єктивній оцінці досвіду реалізації урядом Юлії Тимошенко антикризової стратегії під час світової кризи 2008-2010 рр., здатності чути простих людей та скеровувати соціальну політику на вирівнювання можливостей.

Принаймні, нинішня влада зводить всю соціальну політику до відомої фрази міністра Реви, що українці багато їдять. Що ж, сподівання що це словесне безглуздя через декілька місяців завершиться, стає все більш очевидним. За результатами опитування, кожен п’ятий виборець вірить, що наступним президентом стане саме Тимошенко. У перемогу Петра Порошенка вірять лише 14% тих, хто піде на вибори.

По-третє, Юлія Тимошенко досить сильно змінила свою команду. Можна навіть сказати, що вона повернулась у парламент у 2014 р. з молодою “Батьківщиною”, яку уособлюють нові політики, юристи та економісти, що показали в парламенті високу якість законодавчої роботи. При чому, фракція робить ставку на питання, що безпосередньо хвилюють простих громадян. Саме “Батьківщина” була ініціатором постанови про мораторій на підвищення цін на газ, який підтримали деякі інші фракції, акцій протесту та кампанії звернень до Порошенка за скасування високих тарифів у регіонах.

Переконаність у тому, що старі політики не можуть в нових якісних умовах керувати країною наразі є одним з найбільш маніпулятивних навіювань. І з наближенням виборів більшість починає розуміти, що зараз перед Україною стоять завдання перезапуску країни та комплексного вирішення проблем корупції, миру та бідності. Не дивно, що за результатами моделювання другого туру президентських виборів Юлія Тимошенко виграє в усіх можливих конкурентів. Щоб вирішити весь пласт цих проблем, одних лише “нових обличь” замало. Потрібна економічна компетенція, віддаленість від олігархів, вміння створювати команду, досягати вигідних для держави рішень.

Звісно, так просто правлячий картель на чолі з Порошенко не віддасть владу. Проти Тимошенко вже починає працювати брудна пропагандистська машина. Під час її зустрічей з людьми в містах влада організовує провокативні пікети, телеканалам забороняють згадувати її ініціативи, в інтернеті розміщуються замовні статті, а на деяких політиків третього ешелону приміряють роль інформаційних кілерів проти Тимошенко.

Про це повідомляє “Обозреватель“.

Прочитайте ще:

Залиште коментар