“Школа майбутнього” існує в Черкаській області

“Школа майбутнього” існує в Черкаській області

Закриють школу – загине село? А, може, одна, оснащена за останнім словом техніки школа, замість трьох звичайних, відкриє сільським дітям двері в майбутнє? Де правда і чому опорна школа села Білозір’я більше схожа на космічний корабель, ніж на сільський навчальний заклад, дізнавався кореспондент Zmi.ck.ua.

«Першачки» без ранців і «класики» у коридорі

Білозірська опорна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів неначе взяла на себе місію зруйнувати всі сумні стереотипи про сучасну освіту. Півтора роки тому заклад переміг у всеукраїнському конкурсі опорних шкіл. І майже одночасно почав  «експериментально»  навчати першокласників.

Для цього білозірці спочатку «оптимізували» витрати. У селі було 3 школи, але дві інші ніхто не закрив. Обидві стали філіями опорної школи. Одна – школою І ступеня – там навчаються найменші. В іншій – І-ІІ ступеня – діти молодшої і середньої школи. Решту ж підвозять шкільним автобусом до сільської опорної, якій і за обладнанням, і за інтер’єром, і за демократичністю могли б позаздрити деякі школи обласного центру.

Перше, що впадає в око, коли заходиш до школи – це розмальовані у всі кольори веселки сходи.

– А, це вчителям колись не було чого робити, – ошелешує мене заступник директора з навчально-виховної роботиОлена Мазуренко.

Поки я намагаюся вкласти в голові цю фразу, поруч «прострибують» першокласники. По класиках. Які намальовані в коридорі. Ні, на дітей тут не кричать, щоб вони не бігали. І щоб не стрибали теж не кричать.

Це частина філософії експериментальної програми для «першачків». В «Новій українській школі» така запрацює лише з 1 вересня. А в Білозірській діє вже цілий рік.

Відповідно до експерименту в навчальному плані зменшена кількість предметів, деякі з них об’єднані. Діти не мають підручників, натомість щотижня отримують друковані журнали-зошити. Предмети вивчають «наскрізно». Наприклад, цього тижня тема «космос» – читають про планети, рахують зірки, пишуть про «чорні діри». Оскільки щотижня журнал новий, першачкам не набридає навчання і щоразу вони із захопленням чекають на нову тему. Ранців учні молодшої школи теж не носять – спеціальні кейси з рахівничками, олівцями-фломастерами, лінійками, пластиліном та іншим приладдям лежать у класі. Підписані та індивідуальні для кожної дитини.

«Багато вчителів пройшли спеціальні тренінги та навчання під час літніх канікул минулого року. Цього року вони працюють за новою системою», – розповідає директор Світлана Петренко. – Наші вчителі отримали презентації, розробки уроків, календарне планування, консультації по підготовці до занять. Також у кожного тепер є спеціальний кейс, у який з часом додаються матеріали».

Поки ця програма є експериментальною і вона  платна. Половину бюджету покривають з коштів ОТГ, за решту платять батьки.

«Ми провели батьківські збори разом з нашим головою і він погодився, щоб 50% платили батьки, а інші 50% – сільська рада. Вся сума складає 180 гривень  на місяць, тож батьки оплачують – 90. Кошти йдуть на друк журналів і на забезпечення методичної підтримки».

«Казковий» підхід

Вчитель початкових класів Аліна Копенко розповідає, що все навчання проходить за інтерактивними посібниками, журналами і тижневиками. На заняттях в роботі використовують спеціальні кейси.

«З часом ці кейси заповнюються. У другому класі буде щось нове, старе, яке вже не потрібне для подальшого розвитку, вилучиться, – пояснює вона. – Перша сторінка в зошиті, які ми використовуємо – це фізкультхвилинка, яка проводиться на початку уроку, а також артикуляційна гімнастика для очей та пальчикова гімнастика, – говорить вчитель.

Журнали, які використовують діти в початкових класах, поділені на дні тижня. Щодня вони вивчають щось нове, а також повторюють вивчений матеріал за попередній день.

«Читання і письмо у нас поєднані.  Цей журнал тижневий, а вже наступного нового тижня у нас нова тема і новий посібник,- розповідає Аліна Копенко. – Я працювала з дітьми до цієї нової програми, тож можу порівняти. Різниця відчувається, адже дітям дуже цікаво, вони щопонеділка вивчають щось нове і це їх заохочує. А ще у цій програмі є спеціальні казкові герої на інтерактивній дошці, і діти нібито навчаються самі і вчать цих героїв».

Результатами нововведень білозірці щедро діляться з колегами з інших міст і сіл. Вчителі провели низку тренінгових семінарів для педагогів з інших районів.  Таким чином надихнули колег зі Смілянщини та Черкаського району теж спробувати поекспериментувати.

3 мільйони на «шкільну революцію»

Отримані від перемоги у конкурсі 3 мільйони 600 тисяч гривень в опорній школі використали на справжню «революцію» в технічному забезпеченні закладу. В кабінеті біології на кожному столі – мікроскоп, майже в кожному класі – інтерактивна дошка, на фізиці діти складають житомирські мікросхеми на магнітних дошках. Могли б складати китайські, але отримавши їх, вчителі одразу відмовились.

Дешево, але неякісно. Деталі дуже дрібні та й дуже прості конструкції, як для школярів. Більше дитячому садку підходить. А от від вітчизняних мікросхем школярі у захваті. Не звертають увагу ні на камеру, ні на фотоапарат журналістів. Завзято, з азартом сперечаються, що і куди підключати. Ніхто не «зависає» у смартфоні і не рахує хвилини до дзвінка.

А ще – тут рай для астронома. Адже учні можуть користуватися надпотужним телескопом за 20 тисяч гривень. Не дивно, що білозірці – постійні учасники олімпіад з астрономії. Бо про зорі знають не лише теорію з книжок.

– До речі, ми закупили нові інтерактивні дошки, і до цих дошок – десять ноутбуків, дванадцять проекторів, а також багато методичного обладнання для кабінетів природничо-математичної освіти, – продовжує хвалитися директор  Світлана Петренко. – В кабінет біології, наприклад, набори для лабараторних робіт, багато таблиць, гербарії, документ-камеру.

«Непрогресивним» журналістам доводиться пояснювати, що таке документ-камера. Виявляється, це пристрій, схожий на настільну лампу. З неї можна транслювати в режимі реального часу чітке і різке зображення практично будь-якого об’єкта ( в тому числі і тривимірного). Зображення можна ввести в в комп’ютер, показати на екрані телевізора, передати через Інтернет, спроектувати на екран. Словом, ксерокси – це вчорашній день. В усякому випадку – в Білозір’ї.

Міряють пульс планшетом і мріють про плазмові екрани

 Із чудес техніки в опорній школі є також дослідницький планшет “Ейнштейн”. Ним можна вимірювати частоту пульсу чи температуру лабораторних досліджень.

 За гроші, виграні у конкурсі, в школу закупили лінгафонний кабінет для вивчення іноземних мов (у школі англійська та німецька).  У кабінеті – десять комп’ютерів, стереосистема, мікрофон і наушники, діти працюють як індивідуально, так і разом.

На наших очах вчителька виводить на інтерактивну дошку малюнок з питанням на німецькій. Це ж питання звучить з колонок. Те ж саме діти бачать на комп’ютері, який стоїть на кожному столі. Для людей, що закінчили школу 11 років тому – просто фантастика. Ми з фотографом стоїмо з відкритими ротами.

– Кабінет хімії отримав всі реактиви, два кабінети математики мають інтерактивні дошки та об’ємні моделі геометричних фігур, – провадить далі Світлана Петренко. – Нам це вже й не здається чимось новаторським. – Зараз плануємо закупити інтерактивні панелі, які нагадують плазмові екрани.

Інтерактивний тир замість дерев’яного автомату

Отак, руйнуючи стереотип за стереотипом, ми прямуємо до найнесподіванішого кабінету цієї школи. Класу з інтерактивним тиром. Там є автомат і пістолет. І комп’ютер з програмним забезпеченням. І ніяких дерев’яних макетів.

 – Тир дуже схожий на реальний, – коментує  вчитель історії та захисту вітчизни та Олександр Горбуненко, –  Звичайно, немає запаху пороху, немає віддачі в плече, але і немає страху перед автоматом. «Магазин» схожий на оригінал, зараз він трошки легший в вазі – 450 грам. Є по 10 патронів кожному, щоб не виникало враження, як у фільмах, коли стріляють і патрони не закінчуються. Я завжди пояснюю учням, що боєкомплект треба економити. Патрони – це їхнє життя.  В класі у мене по 10-12 хлопців, тому часу на стрільби вистачає.

Його учень, десятикласник Богдан, планує піти до армії і стати в майбутньому офіцером.

«Буду захищати кордони нашої країни, щоб на них ніхто не нападав, – каже хлопець. – Це автомат Калашникова 47-й (показує), ми його отримали восени. Зазвичай стріляємо з нього в певні дні, а в інші – повторюємо техніку безпеки, вивчаємо складові зброї та повторюємо розборку».

Комп’ютери від китайців

Здається, що після усіх цих дивовиж звичайний комп’ютерний клас уже не може здивувати. Але дивує. Бо обладнання – подарунок від Китайської Народної Республіки. В Білозір’ї не сподіваються на один-єдиний грант, нехай і тримільйонний, і залучають усі можливі ресурси.

А завдання у школярів міждисциплінарні – пов’язані з фізикою та математикою. Дев’ятикласники пишуть програми, будують діаграми і функції, таким чином спрощуючи домашню роботу з інших предметів. Одинадцятикласники – створюють власні сайти.

Фотозони в коридорі та дитячий благодійний концерт

Окрема тема – то коридори білогірської опорної школи. Тут нема стандартно-похмурого – синій низ-білий верх. Довкола дверей цвіте намальована сакура. На одній стіні красується Ейфелева вежа, на іншій – БігБен. На третій – морський краєвид і гойдалка під деревом. Кожен шматочок простору – неповторна фотозона. Повз яку неможливо пройти просто так.

А це у нас дівчата малювали. Школярки. Оце сиділа тут з ними до пізнього вечора. Вже й темно надворі, а вони все малюють і малюють, – коментує «настінний живопис» заступник директора з навчально-виховної роботи Олена Мазуренко, поки ми позуємо і клацаємо об’єктивом.

Дитяча творчість тут і в малому, і в великому. Щоб школярі вільно реалізовували свої ідеї, вчителі разом з батьками і групою тренерів із Києва реалізували проект «демократична школа».

 «Діти вільно спілкуються з адміністрацією школи, з головою ОТГ, – коментує директриса. – Так, нашому голові Володимиру Міцуку школярі запропонували провести благодійний концерт для того, щоб зібрати кошти онкологічній лікарні. «Захистили» цей проект. Отримали підтримку від Володимира Павловича. Самі все реалізували, зібрали близько 11 тисяч гривень і самі ж відвезли онкохворим».

Допомога сиротам та інклюзивна освіта

Та концерт – не єдиний шкільний благодійний проект. На трудовому навчанні дівчата шиють одяг для дітей-сиріт, а хлопці виготовляють корекційне обладнання для своїх однолітків з інвалідністю.

– Наші учні співпрацюють з черкаською швейною фабрикою. Шматочки тканини, які  залишаються на фабриці, вони передають нам. А  ми з них виготовляємо одяг та постільні комплекти для Черкаського «Будинку маляти», – розповідає Світлана Петренко. – А ось хлопчики на трудовому навчанні працюють з виготовленням обладнання для корекційно-розвиткових занять із дітьми з особливими потребами. Ці дітки приходять за висновком ЛФК, психолог, обстежуючи їх, надає висновок до протоколу, в якому рекомендує інклюзивну форму навчання і з певною кількістю годин».

До речі, в школі інклюзивних дітей шестеро, вони різновікові. Діагнози – розумова відсталість та затримка психологічного розвитку. З фізичними відхиленнями дітей немає, тож вчителі ніяк не відмежовують дітей з особливостями.

«Ми бачимо переваги в тому, що з першого класу до нас приходять такі дітки, і потім з часом їх ніхто не вирізняє. А от вчителю, дійсно, навантаження більше, але громада нам ввела ставку ассистента-вчителя, – каже директор. – Ця ставка поділена на двох педагогів. Один педагог працює з дітками середньої ланки, другий – з початковою ланкою. Вони допомагають вчителям на уроці. Ми цим займаємось, близько семи років, тому наші вчителі вже адаптувалися».

Школа не для села, а для дитини

Незважаючи на позитивний приклад Білозір’я, страх «нема школи – нема села» ще поширений і сильний у багатьох громадах. Натомість керівник управління освіти та науки Черкаської ОДА Валерій Данилевський переконує – один опорний заклад значно ефективніший, аніж чотири-п’ять.

«Я повністю поділяю позицію міністра: школа має бути не для села, школа має бути для дитини. Просто утримувати школу – пуста робота, – каже Валерій Данилевський.

За словами чиновника, більше вигод зараз є в тих школах, які розташовані  в ОТГ. Перевага у фінансуванні. Адже навіть «слабкі» громади мінімум втричі збільшили свої доходи. З одного боку об’єднані громади мають що витрачати, з іншого – ніхто їм вказує куди і як інвестувати кошти.

«Зараз процес фінансування шкіл в ОТГ ми не досліджуємо. Ми не маємо права втручатися і вимагати таку інформацію. Досліджуємо, як учні здали ЗНО, показники і якість навчання, дивимося, як їхні учні проявили себе на районних, обласних та всеукраїнських олімпіадах. А от скільки там грошей, що вони купили… ми не втручаємося, не нав’язуєм, тільки рекомендуємо», – розповідає Валерій Данилевський.

За словами Данилевського, поки-що якість освіти у великих містах, таких як Черкаси, Умань, Сміла, вища, ніж у маленьких населених пунктах. У містах дуже жорстка конкуренція між педагогами, якісніше забезпечення, обладнання, більше можливостей. Але приклад сильних опорних шкіл показує – гроші на обладнання можна знайти через гранти, урядові та міжнародні програми. А свою кваліфікацію вчитель може підвищувати будь-де.

«Там де вчитель працює над собою, де він активно розвивається, ми маємо успіх навіть у сільській освіті. У Маньківській школі двічі підряд на всеукраїнському рівні учні займали призові місця у предметних олімпіадах. Більше того, один учень два роки тому здобув призове місце на міжнародному конкурсі. Звичайна школа, а виховала таку «зірку», – коментує освітянин. –  Тож будь-який вчитель може підвищити свою якість знань. У нас для цього є дуже потужний обласний центр післядипломної освіти.

Хочеш працювати – покажи сертифікат

В подальшому вимоги до вчителів ставатимуть ще жорсткішими. Педагоги проходитимуть не лише обов’язкову атестацію, а й сертифікацію. Сертифікат підтверджуватиме кваліфікацію вчителя. Той, хто його матиме, отримає перевагу при пошуку роботи і вищу зарплату.

«Але далі, якщо вчитель не прогресує, то той же голова громади буде приймати рішення, чи потрібен школі такий педагог.  Або ж вчителя стимулюватимуть, щоб  розвивався. Це впливатиме і на оновлення кадрів. Молодим, наприклад, легше пройти сертифікацію, вони здатніші до якіснішого навчання», – коментує Данилевський.

Польські реформи: шлях протестів

Шлях оптимізації сільських шкіл, який нині проходить Україна, свого часу подолала Польща.

Там закриття малих сільських шкіл теж зіткнулося із запеклим опором з боку суспільства. Конфлікт виникав буквально в кожній громаді. Саме завдяки цьому заощаджені від закриття шкіл бюджетні кошти в Польщі часто залишали на місцях, вкладаючи їх у консолідовані школи.

– Владі довелось шукати компромісів: зокрема, велику роль у процесі в результаті відіграли вчительські профспілки на всіх рівнях, до яких довелось дослухатись. Наприклад, вони наполягли на відкладенні процесу передачі громадам початкових шкіл, – коментує аналітик  ГО “Український центр європейської політики Денис Горбач.

Загалом же закриття шкіл у Польщі відбувалось паралельно зі зміною структури шкільної освіти: заклади розділяли на шестирічні початкові, трирічні гімназії та трирічні ліцеї. Щоправда, ліцеї як заміна традиційним закладам професійно-технічної освіти себе не виправдали, якість освіти там виявилась нижчою, і в результаті виграли ті громади, які саботували та затягували ініційовані урядом перетворення аж до того моменту, поки процес не розвернули назад. В цілому, експерти визнають, що і без того болючий процес закриття шкіл був додатково ускладнений паралельною реструктуризацією освіти.

Інший шлях уникнення конфлікту полягав у тому, що орган самоврядування не закривав школу, але передавав її іншим органам (асоціаціям), змінюючи її статус. Протягом 2007-2012 рр. так зробили з 500 початковими школами, яким загрожувало закриття. Проблема в тому, що на такі школи не поширюються загальнонаціональні стандарти щодо робочого часу та оплати праці вчителів.

Там, де влада обирає більш жорсткий адміністративний шлях, результати ще гірші. Свого часу в Угорщині уряд встановив жорсткі обмеження щодо чисельності класів у школах: протягом року школи повинні були різко укрупнити класи. В результаті сьогодні серйозний брак освіти, особливо для малозабезпечених ромських дітей у бідних селах, доводиться компенсувати силами громадського сектору: неурядові організації створюють вечірні “училища”, які допомагають учням наверстати те, чого їм не дають в офіційній школі.

– Обираючи свою модель, Україна не помічає, що за розмовами про оптимізацію видатків не враховують непропорційно великі державні інвестування в “елітні” школи, – коментує Денис Горбач. –  Загалом у більшості європейських країн сьогодні освітні системи рухаються в напрямку “єдиної середньої школи”– єдиної системи державних стандартизованих шкіл, куди зараховують дітей без перевірок і тестів. Такий підхід, апробований на скандинавському, зокрема фінському досвіді, забезпечує рівномірний розподіл матеріальних ресурсів та соціальну неоднорідність учнівського контингенту. Обидва чинники є необхідними передумовами вирівнювання життєвих перспектив учнів та підвищення загального рівня якості освіти, що є декларованою метою реформ і в Україні.

Прочитайте ще:

Залиште коментар