Тисячолітні мечі можна побачити у черкаському музеї

Тисячолітні мечі можна побачити у черкаському музеї

Давньоруські мечі Х ст. зберігаються у залі №7 Черкаського обласного краєзнавчого музею. Про це пише сайт “Рідна Черкащина“.

Меч був найбільш спеціалізованою й ефективною зброєю. У нашій країні він став військовою емблемою та державним символом і у такому значенні неодноразово згадується у літописах.

Відомий вчений Дмитро Анучін писав: “З усіх видів озброєння, меч, як зброя наступальна, безумовно, відігравав у давнину найбільш значиму роль. Це була привілейована зброя вільного воїна, яка найбільше цінувалася і врешті-решт вирішувала результат бою”. Технологія виготовлення мечів була однією з найбільш досконалих.

Мечі робили із високоякісної сталі, леза загострювалися з обох боків; між ним і руків’ям насаджувалося перехрестя. Конструктивно меч складався з широкого двосічного, досить важкого клинка і короткої рукояті (крижі). Кожна плоска сторона смуги клинка називалася голомень або голомля. На голомені майже завжди робили одну широку або кілька вузьких жолобчастих виїмок-долів, які у просторіччі часто називали “жолобками для стікання крові”, “кровостоком”. Однак, це не так. Їх поява була великим кроком вперед у клинковій техніці, вони зменшували вагу леза. Завдяки долу клинок міг бути довшим, не перевантажував руку надмірною вагою. Вістря меча, який не був розрахований на колючий удар, як правило, було тупим, а іноді навіть просто заокруглювалося.

Мусульманські автори у своїх історичних хроніках описували мечі русів, називаючи їх страшною зброєю. Вони стверджували, що руси постійно носять мечі при собі, бачать в них засіб для існування. Ібн-Даста писав: “Якщо у кого-небудь з них народжується син, то він бере меч, кладе його перед новонародженим і каже: “Не залишаю тобі у спадок ніякого майна, а матимеш лише те, що здобудеш собі цим мечем”.
Зброю князів і прославлених героїв намагалися зберегти і вважали символом непереможності.

Мечі з колекції Черкаського краєзнавчого музею датуються обидва Х ст. та мають довжину 91 та 89 см.

У довшого меча верхня частина рукояті складається з напівокруглого навершя, яке кріпиться до основи заклепками. Навершя меча декоративно розділено на три частини двома врізними лініями та оздоблене плакіровкою жовтуватого кольору, сліди якої ледь збереглися.

Знайдено меча випадково у річці Дніпро неподалік тодішнього Черкаського цукрового заводу у 1966 році під час роботи земснаряду та передано до фондів музею громадянином Тупельницьким.

Другий меч, на жаль, невідомого походження. Він пережив у фондах Черкаського музею німецько-фашистську окупацію 1941-1943 років, але її не пережила супровідна фондова документація цінного експоната, тому поки що тут не можуть уточнити автора, час і місце унікальної знахідки. Верхня частина напівкруглого навершя меча, його основа та перехрестя зберегли рештки інкрустації із мідного та срібного дроту.

Виготовили мечі, ймовірно, у відомому з давньоруських часів центрі ковальства, видобування та виплавлення заліза із болотяної руди – містечку Залізьки (нині – затоплене Кременчуцьким водосховищем село Залізьки Золотоніського району, яке знаходилось неподалік залізничної станції Панське, що розташована на дамбі через Дніпро).

Хто володів колись нашими мечами, цією грізною зброєю? Скільки поколінь відважних воїнів боронили рідну землю від ворогів, тримаючи у руках цих вірних залізних побратимів? Унікальні військові раритети, як вартові історичної пам’яті нашого народу, міцно тримають свої таємниці…

Прочитайте ще:

Залиште коментар