Як я на хвилину став батьком для звільненого з полону АТОвця

Зворушливий допис про зустріч полонених в аеропорту “Бориспіль” казкаря родом з Умані  Сашка Лірника розмістив сайт “Інфоміст“.

Не міг всидіти вдома і із всією родиною помчали в Бориспіль зустрічати наших звільнених полонених – заручників.

Ну хто я цьому виснаженому худому хлопчині із зламаною рукою?

Стоїть одне, ошаліле від цього всього, ще сьогодні вранці було в катівському підвалі лугандону…. Ніхто не зустрічає, бо всі родичі лишилися там, на окупованій території…

Вибачте старому дядьку Лірнику, не стримався, заплакав, кинувся обнімати, в цю мить, свою дитину, гладити по стриженій голівці.

І у нього має бути в цю мить тато поруч…

Оце найголовніше, що було у цьому, такому довгому, звільненні. Україна – рідна мати для своїх дітей.

Для всіх.

Незалежно від того який сраний олігарх на своїх телеканалах саркастично коментує це звільнення, незалежно який уряд і який президент керує в цей час.

Рідна мати у нас одна – Україна.

Яка дітей не кидає, не торгує ними і любить кожного синочка чи донечку.

Саме це і тримає нас вкупі.

Саме це дає сили нам захищатися ,воювати і волонтерити.

І звільненим полоненим мама Україна дає не фільтраційні табори, каторгу і підвальну баланду, а цьомає забитий пальчик, насипає миску бощу з мняском, квасолькою і сметанкою, кладе їм під подушечку пиріжка з вишнями, цукрового півника на паличці, обнімає їх і любить.

Всіх, без виключення.

Навіть тих, кого ніхто не зустрічав в аеропорту Борисполя.

І для них були радість, обійми і сльози.

Бо це наші дітки.

І ми їх нікому не віддамо і ніколи не покинемо. Сашко Лірник