В інвалідному візку – чоловік у військовій формі середніх років. У нього сильний пронизливий погляд. В очах – і міць, і біль від гіркоти втрати, і жага боротьби, символом якої є прапор його рідного батальйону «Донбас». З ним Микола Приходько – позивний «Бет» – пройшов найгарячіші точки війни на Сході України, Широкіно, Ілловайськ, звідки з важкими контузіями та пораненнями його доправили у воєнний госпіталь.
Довгі місяці лікування, реабілітації не давали очікуваного результату. У мужнього, хороброго добровольця, який з перших днів початку АТО пішов захищати українську землю, повністю паралізувало лівий бік, відібрало мову. Каже, що завдяки волонтерській допомозі, яка надала дороговартісні медикаменти іноземного виробництва, потроху намітились зміни на краще. Процес відновлення складний, тривалий і виснажливий. Проте прагнення до життя та сила духу Миколи Георгійовича робить дива.
Розповідають у прес-службі Черкаської міської ради.
Зараз у чоловіка практично відновилась мова, покращилась моторика рухів. Але і досі він надзвичайно важко реагує на спомини про пережите, загиблих побратимів та жахи війни. Враз на його обличчі з’являється такий поглинаючий розпач та біль від невідвороття усього, що відбулось, на який здатні лише справжні чоловіки…
Поруч з Миколою Приходьком у холі кінотеатру «Україна», де представлено фотовиставку до Дня українського добровольця, його найвідданіші друзі, побратими, з якими пройшов пекло і всі випробування справжньої війни. Жорстокої, несправедливої, кривавої, яка не лишає шансів.
У цьому двобої українські добровольці ціною власного здоров’я та життів виборювали для кожного українця право зустрічати мирне ранкове сонце та щовечора проводжати його у спокійній родинній атмосфері.
“Вони дали кожному з нас і нашій державі час. Зміцнитись, стати на ноги, здобути навички, знання та технічне спорядження, аби на рівних захищати українську землю від ворога. Військові, добровольці, волонтери з перших днів війни на Сході України своїми тілами закривали нас. Оскільки тоді на передовій не було особливої техніки, спеціального озброєння, аби відбити ворожі напади. Тому наші захисники, перебуваючи у надскладних умовах воєнного часу, винесли все на своїх плечах. Серед добровольців, які першими пішли захищати Україну, були і молодь, і люди старшого та навіть похилого віку. Для кожного з них – це була справа честі. Вважаю, що це люди особливого рівня розвитку душі – високої жертовності. Це – кращі з нас. Вони хотіли, аби Україна була сильною та успішною державою зі щасливими людьми”, – зауважила дружина загиблого в зоні АТО черкасця Ложешнікова Володимира – Олена.
Звертаючись до присутніх у холі численних військових, волонтерів, студентів та громадських активістів, Олена Герасимівна наголосила:
“У вас є час навчитись захищати і виживати. Наші загиблі Герої дали вам час, прикривши своїми тілами ворожі атаки, щоб ви прожили це життя і за себе, і за них”.
Також Олена Ложешнікова представила український документальний фільм «Війна химер», знятий торік Анастасією та Марією Старожицькими. Це – особиста історія про війну, кохання та смерть, зафільмована її безпосередніми учасниками.
За сприяння міської влади фільм безкоштовно демонстрували у кінотеатрі «Україна» всім бажаючим.
Про справжні військові будні, зображені у фільмі, з власного досвіду знає Сергій Пантюхін – позивний «Етюд». Він у складі батальйону «Донбас» з грудня 2014 року до квітня 2016 року захищав українську землю на Сході. Бачив все, про що не розповідають, про що мовчать. Бо це справді страшно і гірко…
Коли наші захисники, не маючи належного військового спорядження, елементарного одягу та взуття, практично голіруч у надважких умовах війни протистояли «до зубів» озброєному ворогу.
Сергій Пантюхін – підтягнутий, з військовою витримкою, мужньою статурою чоловік, тримається впевнено та спокійно. Лише справжні емоції та його біль – в очах. Це – тихий гіркий біль від того, що довелось пройти, і що вже не вернеш побратимів, яких забрала війна. А ще – від того, що тут – на мирній території – для багатьох людей війни не існує. Вони живуть своїм розміреним життям, радіють і навіть не розуміють наскільки все серйозно.
Каже, що саме це доволі складно йому вдається сприйняти в процесі звикання до нормального життя після повернення з АТО:
“Перші місяці взагалі не знаходив собі місця. На жаль, не для всіх у нашій країні йде війна. Мене часто запитували – чого я пішов воювати, маючи сім’ю, дітей. Що тут скажеш…”
За його словами, найбільшу допомогу, підтримку та розраду надає родина та любляча і турботлива дружина Наталія, яка пройшла з ним все.
Взагалі розуміння та допомога близьких є надзвичайно важливою для кожного військового. У цьому переконаний і Геннадій Шевченко, який від початку війни добровільно став на захист України, взявши участь у найважчих боях, зокрема, Іловайській операції.
Розповідав, що коли збирались з, такими ж як він, добровольцями, то ніхто фактично не знав з чим доведеться зіткнутись. Було й таке, що один з хлопців з собою взяв лише … зубну щітку.
Так його відпустили рідні.
“Не було ні спальників, ні теплого обмундирування, ні зброї. Гірко таке згадувати. Були складні часи, коли першу зброю під час бойових сутичок довелось отримувати … трофейну у ворога. Бо своєї – просто не було. Хочу привітати всіх своїх побратимів, всіх наших військових, волонтерів, які допомагали нам тоді та продовжують це робити і зараз. День українського добровольця – наше спільне свято. Це – символ сили і стійкості духу нашого народу, який у найскладніший час зібрався та вистояв. І донині українські захисники – міць, мужність і героїзм нашої нації – оборонять кордони рідної землі на Сході. Саме завдяки їх зусиллям вдалось зупинити ворога. Вірю у нашу перемогу. Слава Україні, Героям Слава!” – наголосив Геннадій Юрійович.
Від імені міського голови Анатолія Бондаренка, виконавчого комітету та Черкаської міської ради заступник міського голови Ігор Волошин привітав присутніх зі святом та вручив почесні відзнаки та нагороди:
“Хотів би, щоб ми сьогодні згадали тих, хто віддав свої життя на захист України. Їхніми іменами названі вулиці Черкас та навчальні заклади. На їхньому прикладі виховуються нові покоління захисників Вітчизни. Золотими літерами добровольців вписані їх імена в операції зі звільнення української землі від загарбників. Дякую усім нашим захисникам, добровольцям, волонтерам, які й донині обороняють українську землю від ворога на Сході України. А також – займають активну громадянську позицію в цивільному житті. Дякую кожному з вас за принципово тверду і чітку громадянську позицію та низькій уклін кожному з вас”.
На фотовиставці у холі кінотеатру «Україна», організованій міською владою спільно з учасниками АТО, сім’ями загиблих захисників, волонтерами та громадськими організаціями, представлено близько ста світлин з буднів військових. А також – 26 фото загиблих на Сході України черкаських Героїв.
Це – унікальні фото зі справжніми емоціями, щирими почуттями та реальними картинами військового життя, де зображена війна «без прикрас» – очима її безпосередніх учасників.
На численних світлинах сила, міць, мужність, героїзм наших військових, а також – їх біль, розпач втрат, жертовність, співчуття та справжнє пекло й руїни війни.
Бережи Господь наших захисників – наших Воїнів Світла…
