Суспільно-політичні настрої українців: нові виклики

Суспільно-політичні настрої українців: нові виклики

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 75% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 14% – висловлюють протилежну думку, 11% – вагаються з оцінками у цьому питанні. Відносно менше песимізму у цьому питанні висловлюють мешканці Києва та Подільського кластеру (Вінницька та Хмельницька області), найвищий рівень критики – у регіонах Півдня та Сходу. Про це пише РЕЙТИНГ.
• Поступово зростає запит на зміни. Сьогодні майже 70% опитаних вважають, що країні потрібні радикальні перетворення, ще 10% вважають, що краще хай залишається як є, лише б не гірше, разом з тим, 16% – за повернення того, як було раніше. У середовищі майже усіх електоральних груп, за винятком прихильників діючої влади, кількість тих, хто вимагає змін перевищує кількість прихильників стабільності, або повернення у минуле. Відносно вищий запит на поворот у зворотному напрямку серед симпатиків Ю.Бойка, В.Рабіновича та О.Ляшка (більше 20%), на стабілізацію – у прихильників П.Порошенка (45%). Найбільше тих, хто прагне змін серед молодих (до 40 років), більш заможних та більш освічених респондентів, а також опитаних, які прагнуть змін у політиці і шукатимуть альтернатив на майбутніх виборах серед «нових» партій, зокрема, серед прихильників С.Вакарчука і В.Зеленського. Водночас, запит на радикальні перетворення серед респондентів інших категорій не менш високий.
• У суспільстві зростає вимога на модернізацію політичного середовища. Якщо у 2012 році половина опитаних були готові підтримувати партії, які були представлені у Верховній Раді, і лише 21% хотіли змінити їх, то у квітні ц.р. ситуація зворотна: 46% опитаних висловили готовність підтримати нові політичні проекти, і лише третина голосувала б за парламентські партії. Найбільше тих, хто прагне змін у політичному житті серед молоді, більш забезпечених респондентів та мешканців міст. Навіть у середовищі прихильників «старих» партій не менше третини готові шукати їм альтернативу.
• Припинення військових дій на Сході України та посилення боротьби з корупцією – два основні очікування від майбутнього Президента України. 38% очікують від нового Глави держави відродження промисловості, майже чверть – підвищення якості медицини та соціальних стандартів, 16% – зменшення впливу олігархів на політику, 11% – відродження аграрного сектору, 7% – стимулювання розвитку бізнесу.
• Нові обличчя в українській політиці користуються найвищим рівнем довіри серед громадян. Святославу Вакарчуку довіряють 33% опитаних, не довіряють – 47%, Володимиру Зеленському довіряють 32%, не довіряють – 50%.
• Анатолію Гриценку довіряють 26%, Юлії Тимошенко – 20%, Олегу Ляшку – 17%, Юрію Бойку  – 18%, Володимиру Гройсману – 17%, Андрію Садовому – 17%, Вадиму Рабіновичу – 14%, Валентину Наливайченку – 14%, Петру Порошенку – 13%, Олегу Тягнибоку – 11%, Арсенію Яценюку – 8%.
• У президентському рейтингу лідирує Ю.Тимошенко, її готові підтримати близько 9% серед усіх опитаних, А.Гриценка – 7%, Ю.Бойка, С.Вакарчука, В.Зеленського – по 6%, П.Порошенка, О.Ляшка – 5%, В.Рабіновича – 4%, А.Садового – 2%, В.Наливайченка, О.Тягнибока, А.Яценюка – 1%, іншого кандидата – 11%, ще третина – не визначилися або не мають намірів голосувати.
• Водночас, серед тих, хто мають намір голосувати і визначився з вибором, підтримка кандидатів становить: Ю.Тимошенко – близько 14%, А.Гриценко – 11%, Ю.Бойко, П.Порошенко, С.Вакарчук – 9%, В.Зеленський, О.Ляшко – 8%, В.Рабінович – 6%.
• Лідером т.зв. «другого вибору» є В.Зеленський, його могли б підтримати до 6% тих, хто не знайшов би у списку кандидатів свого основного фаворита. Близько 4% респондентів за таких умов могли б віддати голоси за Ю.Тимошенко, С.Вакарчука, А.Гриценка та О.Ляшка, по 2% – за В.Рабіновича, Ю.Бойка, А.Садового, О.Тягнибока, П.Порошенка та В.Наливайченка.
• Слід зазначити, що прихильники «нових» кандидатів, за умови неучасті свого фаворита, швидше схильні голосувати за «нові обличчя», аніж за особистостей, які вже давно присутні в українській політиці – щонайменше третина прихильників С.Вакарчука можуть проголосувати за В.Зеленського.
• Лідером антирейтингу є П.Порошенко. Майже половина опитаних не проголосували б за нього за жодних умов. Антирейтинг А.Яценюка – 26%, О.Ляшка – 25%, Ю.Тимошенко – 24%, О.Тягнибока – 18%, Ю.Бойка – 17%, В.Рабіновича – 16%.
• Партійний рейтинг очолює Батьківщина. Цю політичну силу готові підтримати близько 9% серед всіх опитаних. За Опозиційний блок,  партію «Слуга народу» В.Зеленського, Громадянську позицію А.Гриценка – по 6%, Радикальну партію, партію «За життя», БПП Солідарність – по 5%, Самопоміч – 3%, Свободу і Аграрну партію – по 2%.  Інші партії – близько 14%, понад третина – не визначилися або не мають намірів голосувати.
• Водночас, серед тих, хто мають намір голосувати і визначився з вибором підтримка партій становить: Батьківщина – 16%, Громадянська позиція А.Гриценка, Опозиційний блок – по 10%, партія «Слуга народу» В.Зеленського – 9%, партія «За життя», Радикальна партія, БПП Солідарність – по 8%, Самопоміч – 5%. Найближчі до подолання прохідного бар’єру партії Свобода (4%), Аграрна партія (3%) та УКРОП (2%).
• Найчастіше мотивом вибору політичної сили опитані обирали підтримку соціально-економічних ініціатив партії. Виходячи з симпатій до лідера обирають 17%, через ідеологічні засади – 11%. У динаміці за останні кілька років суттєво зріс запит на соціально-економічні ініціативи та зменшився запит на ідеологічні принципи.
• У суспільстві спостерігається поступовий відхід від патерналістських очікувань та зростання запиту на індивідуальну активність та інтернальну позицію. Якщо у 2011 році майже 80% респондентів вважали, що саме влада повинна брати на себе відповідальність у забезпеченні життя кожного громадянина, то на сьогодні таких опитаних менше 60%. Найбільш схильними до патерналістських ціннісних орієнтацій – найстарші та найбідніші опитані, до індивідуальної активності – наймолодші та найзаможніші. Рівень освіти також позитивно впливає на зміни у ціннісних орієнтирах громадян.
• Аналогічно змінюються погляди стосовно необхідності «зрівняння» доходів. Сім років тому майже 70% підтримували подібні ініціативи, сьогодні таких вдвічі менше. Натомість зростає підтримка тези, що потрібно стимулювати індивідуальну активність громадян шляхом можливостей для збільшення доходів.
• Натомість дещо слабшу динаміку має питання зменшення частки державної власності в бізнесі та промисловості на користь приватної: у 2011 році 61% підтримували збільшення державної частики власності, у 2017 році цей показник зменшився до 52%, а у 2018 році знову підвищився до 58%.
• Незважаючи на ціннісні зрушення у суспільстві, на фоні кризових явищ у економіці та політиці, поступово зростає запит на необхідність наведення порядку, навіть якщо для цього доведеться піти на обмеження демократичних принципів та свобод. Такий розвиток подій підтримують 70% опитаних (минулого року їх було 63%). За збільшення свободи, демократії за відсутності порядку – лише 15% (у 2017 році – 22%). Запит на порядок найвищий серед найстарших, найбідніших та громадян з нижчим рівнем освіти. Водночас навіть у середовищі наймолодших, найзаможніших та опитаних з високим рівнем освіти частка тих, хто виступає за порядок – не менше 60%.
• На тлі зростання оцінки щодо поширення корупції на місцях, поступово спадає рівень терпимості до цього явища. За п’ять останніх років кількість тих, хто вважає, що рівень корупції зростає збільшилася з 49% до 61%. Водночас частка тих, хто вважає, що хабар є виправданим, якщо необхідно вирішити питання, що мають особисту значимість, зменшилася з 37% до 13%. Також дещо зменшилася і кількість тих, хто особисто давав хабарі (з 27% у 2013 році до 22% у 2018 році). Найбільше тих, хто давав хабарі серед респондентів, від 30 до 50 років, та більш заможних й освічених.
• Поступово змінюється ставлення до корупції як до явища загалом. Поступово збільшується кількість тих, хто вважає, що корупція – це хвороба, яка заважає розвиватися українському суспільству (55%) та зменшується частка тих, хто переконаний, що це механізм, без якого не може існувати наше суспільство (39%). Водночас найбільше прихильників останньої тези спостерігається серед наймолодших (до 40 років), найосвіченіших та забезпечених респондентів. Серед тих, хто особисто давав хабарі протягом останнього року так вважають, майже половина опитаних (47%). Також третина серед них виправдовують хабарництво в особистих цілях.
• Абсолютна більшість респондентів (не менше 75%) переконана, що покарання за корупцію для чиновників центральних органів влади, правоохоронців, податківців, митників, місцевих можновладців, повинно бути дуже суворим (ув’язнення, конфіскація майна). При цьому, чим вищий рівень влади, тим суворіше повинно бути покарання. Від 11% до 18% вважають, що відповідальність за хабарництво повинно обмежитися штрафом або ж звільненням з роботи. Лише 1-2% підтримують легкі покарання (попередження, догана). Натомість стосовно вчителів та медиків позиція значно лояльніша: за важке покарання для цієї категорії службовців виступають 44%, помірне – 32%, а 15% – взагалі проти будь якої кримінальної відповідальності за хабарництво для педагогів та лікарів.
Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 6000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1.5%. Терміни проведення: 10-22 квітня 2018 р.

Прочитайте ще:

Залиште коментар