Зробити сортування сміття звичкою пропонують активні черкасці

Зробити сортування сміття звичкою пропонують активні черкасці

Придатне для повторного використання, захоронення чи небезпечне. Сміття – тема, яка для Європи та розвинених країн не є навіть проблемною, в Україні щороку стає все болючішою. «Головного болю» додали і нові поправки до Закону України «Про відходи», що набули чинності з 1 січня 2018 року. Віднині розділ сміття на харчові відходи та вторинну сировину обов’язковий, і недотримання цих вимог загрожує штрафом. Проте сортування, переробка та утилізація використаних речей уже на першому етапі алгоритму гальмує процес. Так щороку українці викидають понад 17 мільйонів тонн побутового та промислового сміття, у середньому ж на рік українець викидає понад
200–300 кг побутового сміття, а самі лише черкасці «смітять» на 2 000 м3 щодня. Як же навчитися у нинішню еру споживання смітити менше, бути свідомими та зберегти багатства землі й планети для майбутніх поколінь, дізнавалися кореспонденти «Нової Доби».

Сортування як звичка
Із усього наявного сміття в Україні на переробку потрапляє лише 5 %. Переробляють у нашій країні скло, пластик, метал, макулатуру та небезпечні по­бутові відходи. Проте перед цим його потрібно хоча б відсортувати. Навчитися цьому, кажуть екоактивісти не так і важко. Головне – бажання.
Так, Катерина Макарова з Черкас уже декілька років стежить за тим, що вона купує і що та як викидає. Каже, якщо свідомо обирати покупки з упаковкою, яку можна потім здати на переробку, то і сортування сміття перестає бути проблемою.
– Якось моя донька, їй 4 роки, гралася у дворі нашого будинку. Уявляла, що вона – садівник, який доглядає за квітами. Тоді ж я і помітила, що в землі повно пластикових металевих кришечок від напоїв, з яких Софія зробила декоративні прикраси для уявного саду, знайшла доня також і жменю батарейок. Дитині, звісно, стало ще веселіше гратися, а мене охопив шок: небезпечні відходи валялися просто на подвір’ї, забруднюючи землю й загрожуючи здоров’ю дитини, адже речовина з використаних батарейок, витекла їй просто на руки, і якби я вчасно цього не помітила, мали б серйозні проблеми, – розповідає про знахідки жінка.
Катерина ще від народження маляти замислилася над утилізацією небезпечних відходів, що з’являються у домі, адже, наприклад, зі збільшенням кількості дитячих іграшок зросла й кількість батарейок, а з огляду на любов дитини до малювання – олівців і пластикових фломастерів, а також побільшало паперу. Уже тоді на кухні жінки з’явилися додаткові відра й пакети для сміття.
– Почала окремо складати харчові відходи: від овочів, фруктів чи залишків уже приготованої їжі. Це було просто. Далі виокремила спеціальний мішок для паперової упаковки, картону й альбомних листочків, так дбайливо розмальованих донькою. Складання макулатури у нас перетворилося на особливий ритуал для Софії – так привчала її змалечку до сортування. Найважче було зі склом та пластиком. Якщо пластик можна скласти чи зігнути, то скло – габаритне, його доводилося збирати на балконі, і воно займало місце. Проте звиклися й із цим. Так, макулатуру ми почали здавати, приймальний пункт знайшли за квартал від нашого будинку, а пластик викидали у спеціальний контейнер біля звичайного сміття, а от зі склом виникли проблеми – спеціальної урни для нього не було, доводилося гуляти зі сміттям до сусідніх дворів або ж здавати разом із макулатурою, а батарейки збирала у спеціальну коробочку й відносила у магазин – там уже давно стоїть спеціальний бокс для них, – ділиться досвідом Катерина.
Згодом дбайлива мама помітила тенденцію, що як сміття не сортуй – його все одно менше не стає. Тому вирішила ще й звернути увагу на свої покупки.
– Замість поліетиленових пакетиків, які за звичкою купують постійно в магазинах, придбала собі декілька еко-торбинок, які завжди були в сумці чи в дитячому візочку. Також харчам у металевих чи жестяних банках надавала перевагу таким же, але у скляних – ці можна додатково використати для консерваціїї. Молоко почала придбавати не в поліетиленовій упаковці, а в спеціальній тетрапак, адже ця підлягає переробці, – каже Катерина. – До всього, обираючи безпечне упакування, доводиться вести здоровий спосіб життя – упаковку від чипсів, наприклад, не можливо переробити.
А ще – особливу увагу Катерина почала звертати не лише на вміст пляшечок із побутовою хімією, а й на те, з чого виготовлена сама пляшка і чи можна її переробити. Так жінка дізналася, що цінними для переробки є: пляшки PET або PETE та/або 1 у трикутничку, пляшки та флакони HDPE або PEHD або РЕ та/або 2 у трикутничку (деякі види упаковки побутової хімії та молочної продукції), контейнери, пляшки, флакони РР (багаторазові контейнери для їжі, деякі види упаковки побутової хімії, косметичних засобів), Tetra Pak – упаковка від соків, молочної продукції. Хоча, як зауважує пані Катерина, у місті відсутні можливості для сортування – немає окремих баків, лише для пластикових пляшок, а не для пластику загалом. Тому в мережі шукала пункти при­йому не лише для паперу й скла, а також для пластику.
– Спочатку чоловік із мене дуже сміявся: мовляв, поки у декретній відпустці, можеш погратися зі сміттям, але ж воно все одно потрапить на спільне сміттєзвалище. Проте ми за ці роки настільки стали свідомо і купувати, і викидати, що зайнялися самі «доставкою» відсортованого сміття у місця їхнього збору – у відповідні пункти прийому чи фірми. За папір, метал, пластик і деякі скляні пляшки платять нам, а за інші відходи, доводиться платити, щоб їх у нас прийняли. Робимо це з тих же коштів, які заробили на смітті, – говорить Катерина.
Черкаська активістка Олена Літвінова знайшла ж гідну екологічну заміну губкам для миття посуду, які, як виявилося, виготовляють із надшкідливих компонентів, які, до всього, неможливо переробити.
– Цей диво-кабачок називається люфа. Його можна висівати в грунт, потім збирати, сушити, розрізати і використовувати його як губку для миття посуду. Миє він гарно, висихає швидко, а при потраплянні у землю поводить себе як органічний продукт. Таким чином, відкрила для себе особистий другий фронт і раджу його іншим, – розповідає Олена. – Також у мене є штук зо п’ять еко-торбинок. Папір завжди здаю, PET-пляшки (майже не вживаю, щоправда, з них нічого), але винятково – у баки для пет-у. Сортувала б більш детально, але ж… немає технічної можливості – все йде до одного й того самого баку. Якби були б різні, перебирала б усе.

Сміття у нашому житті: зменшити, відсортувати й переробити

Як бути у селі?
А Світлана Іванівна Зубенко, 76 років, із Чигиринського району каже, що сортує сміття чи не все життя, просто це так не називала. Єдина проблема – ніхто це сміття централізовано не збирає. Так, доводиться утилізовувати все своїми силами.
– Харчові відходи йдуть на перегній, а папір, картонна упаковка – на розпал, металеві бляшанки, пакети і весь пластик збираємо разом із сусідами, і раз на кілька місяців вивозимо на звалище біля села. Шкода, сортуй-не сортуй, а там сміття опиняється все в купі.
Жінка розповідає, що на все село таких, як вона й сусіди, небагато. Більшість людей робить усе по простому: що можна спалити – в грубу, харчове на перегній, а решту вивозять у ліс чи викидають у річку.
– Люди так роблять, бо робили так завжди. Хто молодший, у кого діти – вони їх просять забирати сміття на місто, викидати там в окремі сміттєві баки. А хто старий і немічний – викидає туди, куди донесе, – підсумовує Світлана Іванівна.

Сміття у нашому житті: зменшити, відсортувати й переробити

Врегулювати ситуацію зі сміттям допомагає реформа децентралізації. Як зауважує голова Матусівської ОТГ Василь Колісник, на сьогодні проект роздільного збору твердих побутових відходів тільки стартує в їхній громаді, але частина жителів уже самостійно сортують сміття та вивозять його до спеціальних пунктів прийому поза межами громади.
– Із метою виявлення «болючих» проблем громади був проведений соціально-економічний аналіз. У результаті виявили, що екологічне питання було охарактеризовано як найважливіше, тому потребує негайного вирішення. Адже несортоване сміття може розкладатися понад сто років. При цьому воно негативно впливає на здоров’я жителів, а також псує водні та земельні ресурси на території громади, – констатує Василь Васильович. – Уже розпочинаємо облаштовувати в школах, бюджетних установах та торговельних закладах пункти збору використаних батарейок та ламп розжарювання. Наразі ведемо переговори зі сторонніми організаціями аби укласти договір про послуги із вивезення відсортованого сміття для вторинної переробки за межі громади.
Василь Колісник відзначив, що в бюджеті на 2018 рік передбачений проект виготовлення та встановлення контейнерів для різних категорій відходів, який коштуватиме близько 80 тисяч гривень. Реалізація проекту із сортування сміття також передбачає низку освітніх та інформаційних заходів для жителів громади. Наприклад, організація інформаційних стендів, розміщення рекламних банерів, публікація новинних матеріалів на сайті громади і друкованих засобах масової інформації, а саме в «Матусівському віснику». Їхня основна мета: підвищення обізнаності жителів громади про небезпеку засмічення території та способи сортування й роздільного збору сміття. Незабаром громада планує взяти участь у проекті «Життя в стилі «Еко».
Крім того, з 2017 року на території Матусівської громади функціонує комунальне підприємство «Відродження», яке виконує обов’язки зі збору та вивезення сміття. На конкурс ДФРР був поданий проект придбання комплекту техніки, а саме трактора, причепу, подрібнювача гілок, навантажувача і відвалу для ліквідації стихійних звалищ та косарки для догляду за узбіччям.

Переробка пластику та еко-активність
На думку черкаської еко-активістки Лідії Криштоп, проблема зі сміття в голові людей: вони вважають, що цим повинна займатися держава, а самі не можуть удома поставити кілька додаткових відер для розподілу своїх відходів.

Сміття у нашому житті: зменшити, відсортувати й переробити

– Під час навчання я досліджувала екологічну складову в економіці. Із того часу мене зацікавила тема свідомої поведінки щодо збереження землі, почала вдома сортувати сміття. Тоді ще нічого не знала, але почала з паперу, пластику, поліетилену та алюмінію. Усе збирала в окремі пакети й здавала у спеціальні пункти прийому, їх у Черкасах достатньо. Деяким компаніям можна навіть потелефонувати – і вони заберуть макулатуру, якщо її назбиралося в достатньо великій кількості. Я сама працювала в подібній фірмі «Українська макулатурна компанія» – вони приїжджають, забирають сміття і платять гроші на місці, – розповідає про свій досвід сортування сміття відома черкаська еко-активістка Лідія Криштоп.
Дівчина у Черкасах бореться за те, аби містяни більше зважали на те, скільки вони продукують сміття. До всього, Лідія розробила проект Майстерні для переробки пластику, яка невдовзі запрацює у місті.
– Коли я писала громадський проект щодо роздільного збору відходів у місті, натрапила на проект подібної майстерні, яка була у відкритому доступі, а також усі схеми й технології. Лише бери і роби. Мене це дуже зацікавило, адже подібні майстерні з переробки пластику є у Одесі та Львові, – розповідає дівчина.
Так, разом із кількома друзями-активістами, створили кілька машин для переробки пластикових відходів. Перша машина – шредер. Вона перемелює кришечки або пластикові пляшки на маленькі гранули, які використовують у наступних машинах, що виплавляють цей пластик для виготовлення якоїсь форми повторного використання. Таким чином, проект покликаний показати людям, що пластик – дорогоцінний ресурс, з якого можна отримати красиві речі, тому його не варто викидати.
– У Черкасах ми відкриємо таку громадську майстерню, куди може прийти будь-хто охочий та навчитися користуватися цими машинами. Водночас, такий проект ми писали і для обласного розвитку, щоб активна молодь у селах могла також долучати своє село до переробки пластику, – говорить Лідія.
Жителям сіл та невеличких містечок дівчина ж радить звертатися до спеціалізованих компаній. Вони самі приїжджають у село, встановлюють спеціальні контейнери для PET-пляшок, наприклад, і раз на кілька місяців уже відсортовані пляшки забирають на переробку. Зрештою, якщо жодна компанія не захоче відвідати село й зібрати там відсортований пластик, активістка переконана: потрібно робити подібні громадські майстерні й переробляти пластик самостійно, виховуючи при цьому себе й своїх сусідів. Головне – бажання та активна еко-позиція.

Прочитайте ще:

Залиште коментар