У лютому виповнилось 74 роки знаменної події в історії Другої світової війни – Корсунь-Шевченківської битви, або, як її охрестила радянська історіографія, – «другого Сталінграда» (учасники бойових дій називали цю військову операцію «Корсунь-Шевченківський котел» і «Черкаський котел»). Про це пишуть «Вісті Черкащини».
Війська 1-го і 2-го Українських фронтів провели успішну наступальну операцію з метою знищення Корсунь-Шевченківського угрупування противника. Битва відбулася в середині лютого 1944 року в районі між Шендерівкою та Лисянкою і відзначилася героїчними подвигами простих солдатів і командирів, причому з обох боків. Проте залишається непорушним і незаперечним той факт, що нацистські війська зазнали чергової поразки. Вони опинилися в «котлі», а командуючий генерал Штеммерман загинув в ході прориву в ніч з 17 на 18 лютого 1944 року неподалік села Журжинці.
Недільного дня 18 лютого в полі між Почапинцями і Журжинцями на річницю завершення Корсунь-Шевченківської битви зібралося безліч людей, переважно мешканців Лисянки, щоб ще раз пережити невеликий епізод із тих подій 74-літньої давності, а саме прориву з оточення німецького угрупування. Члени МГО «Київський клуб «Червона зірка», патріотичних організацій з різних областей України, учасники АТО і добровольчих батальйонів, які провели військово-історичну реконструкцію бою, не жаліли холостих набоїв. Стрекотіли автомати і кулемети з «радянської» і «німецької» сторін, солдати йшли в рукопашну, вибухали «гранати». Захопленню дітлашні, яка складали більшість глядачів, не було меж. А місцеві дівчата навіть завадили «німцям» провести чергову атаку, оточивши їх і забравши автомати для одержання ефектного селфі. Втім, вони і самі раді були здатися в полон, бо в лісі неподалік вже кипіла юшка, і чекали фронтові «сто грамів».
Заради справедливості зауважимо, знайшлися й ті, хто у цій грі дорослих побачив небезпеку пропаганди «совка» і, навіть, нагадали, що сумнозвісний Гіркін теж починав ре конструктором…
Противники таких дій кажуть, що то була велика трагедія для місцевих чоловіків, яких необмундированими, ненавченими і неозброєними кидали в бій, що для більшості був і останнім.
…В таке не переодягнешся і не покричиш радісно «Ура!», бо то справжня війна, а не веселі забави…
