У 1902 році неподалік цього місця жив черкаський підприємець Іван Яровий, який викупив пустку поруч та разом із сестрою Анною звів там сад. Розповів Суспільному черкаський краєзнавець Борис Юхно.
Поважний вік “Дитячого парку”
“Нині мало що вкаже на те, що парку понад сто років. Хіба опосередковано – дореволюційний міщанський будинок на його території та кілька таких самих за віком – навпроти парку на Хрещатику. А починалася історія парку так:
1902-го року черкаський підприємець Іван Яровий, що мешкав в будинку на перетині тодішніх вулиць Музикантської і Дубасівської, а тепер – Святотроїцької та Хрещатика, викупив у місцевої адміністрації пустку неподалік свого помешкання. Хотів закласти театральний сад та збудувати театр, популярність якого як мистецтва на початку XX століття стрімко зростала.
За реалізацію цього задуму охоче взялася Анна Іванівна, сестра Ярового. Вона була петербурзька красуня і завсідниця модних світських раутів. Утім рано овдовівши, втратила опіку, розчарувалася у столиці і повернулася до рідних Черкас.
Тож спільними зусиллями, через пів року у Черкасах з’явився театр. Не казна-який, але факт виступу на його сцені Марії Заньковецької, а також труп Марка Кропивницького та Панаса Саксаганського, нині дозволяє говорити про історичну значущість цієї території. Відтоді це місце мало власну назву: Сад Ярової”, — розповів Борис Юхно.
Розваги для дорослих
Поступово Сад пані Ярової трансформувався в самодостатнє культурне явище. На початку XX століття тут містилися публічна бібліотека, навперемін грали 167-й і 174-й піхотні оркестри Острозького і Роменського полків, які квартирували в Черкасах.
До всього, справжній фурор спричинило електричне освітлення алей, а слідом й біоскоп: прямий попередник кіноапарата братів Люм’єр. Зазвичай він проєктував на площину картинки з життя тварин, або пізньої години – й пікантніші сюжети.
Перегляд таких на ті часи коштував чималих грошей — 20 копійок. Приміром, денний заробіток різнороба на черкаських пристанях оцінювався в 50-80 копійок, тож розвагу можна було вважати елітарною.
1910-го Ярові передали сад в оренду підприємцям Зисіну і Лур’є, і ті, фактично, згубили тут театр, віддавши перевагу прибутковішому синематографу. Літнє приміщення театру було переобладнане під цирк. Але комерціалізація мала й позитивний ефект, оскільки так звані “чемпіонати світу” з боротьби сягнули й провінції.
А певною мірою – ще й популяризували спорт. Боролися в цирку не лише нагуталінені та прооливлені товстуни, яких тодішні шоумени представляли приблизно так: Сальвадор Бамбулла – чемпіон північноамериканських штатів, непереможний і безстрашний – а сам Бамбулла, що говорив з очевидним одеським акцентом, тим часом попивав у буфеті зельтерську воду Школьнікова – а й досить авторитетні спортсмени з відомими далеко за обширами губернії іменами: Іван Піддубний, Іван Заїкін, Данило Посунько.
Сусідні готелі та заїжджі двори гули після таких змагань не одну добу. Багатшало купецтво, домовлялася про підряди грабарська бізнес-еліта, жваво торгували єврейські крамниці на Хрещатику.
Перед Першою світовою Черкаси стали найрозвиненішим з повітових міст Київської губернії. Ніхто не каже, що це стало можливим завдяки самому лише Саду Ярової, але його роль в діловій активності була очевидною.
Коли ж війна прийшла, звідси проводжали на фронт місцеві полки. Проводжали гучно і з розмахом: із вином, феєрверками та напускною офіцерською бравадою”, — деталізував краєзнавець.
Від Ярової до Шевченка
“Не пощастило Іосеві Леву, новому власникові саду, який орендував його до 1921 року. Вже 1919-го Сад націоналізували та передали у міську власність. А з 1925 року він був увірений наглядовій профспілці харчовиків, яка упродовж 1930-х організувала тут чимало концертів за участю відомих колективів соціалістично-сталінської України.
На той час цей осередок міської культури і відпочинку вже давно перейменували на Шевченківський сад. До слова, перше погруддя Кобзаря в Черкасах теж було встановлене тут — в Дитячому парку, тодішньому Шевченківському Саду.
Під час звільнення міста від нацистів Шевченківський дуже постраждав. Дощенту було зруйноване приміщення старого театру, полягли мало не всі зелені насадження. Життя повернулося сюди лише у 1946-му.
На прихапцем зведеному літньому кіномайданчику демонструвалися трофейні фільми, працювали більярдна та невеличкий буфет. Відвідували парк здебільшого офіцери гарнізону та фронтовики-санаторники, які оздоровлювалися у Соснівці.
На початку 1950-х неподалік зруйнованого театру побудували стаціонарний кінотеатр “Родіна”. Традицію присутності на цьому місці кінотеатрів пізніше продовжили “старий” і “новий” “Салют”.
А тоді всю культурно-масову роботу в парку, що називається, “тягнув” сторож Пал Ванич. Той самий Павло Курінний, який створив при парку секції городошного спорту “Спартак” і “Динамо”. Згодом вони прославили черкаські команди на всю республіку. Нині мало хто пам’ятає, чим були городки у перші повоєнні десятиліття та якими почестями тоді нагороджалися чемпіони”.
Піонерський
“1962-го після незначної перебудови, спричиненої в основному демонтажем невідповідних споруд, парк передали піонерам. Тобто за фактом – він став дитячим, яким є й дотепер.
Старожили кажуть, що довгенько він був ніяким: курним влітку та брудним навесні і восени, з кількома гойдалками та дитячим павільйоном, схожим на дитсадківські. Десь від середини 1970-х Піонерський парк пригадується немиловидими пейзажами засипаних тирсою калюж та вітринами з не надто свіжими номерами “Піонерської правди”.
Його відвідували здебільшого в очікуванні кіносеансів у тому, старому “Салюті”. До цього часу парк вже був наново закріплений за дитячо-юнацькою спортшколою №1.
Стрімко змінюватися “Піонерський” почав зі стартом 1980-х. Тоді і він, і площа неподалік, були обрані центром докорінних архітектурних змін з нагоди 40-річчя Перемоги. Тож з 1985-го парк став цілковито іншим. З’явилася “Фортеця” з ігротекою, літня сцена з чудовим панно “Скоморохи” Миколи Теліженка, павільйон-теремок, зрештою – нове приміщення кінотеатру “Салют”, який відтоді офіційно став дитячим.
А ще – понад два десятки великих дерев’яних фігур авторства Михайла Ширінкіна.
Аж у 50 він уперше взявся за різці і майже 30 років потім безоплатно передавав свої роботи, створені на основі відповідних знахідок на березі чи у лісі, паркам і дитсадкам Черкас, Красної Слободи, Руської Поляни.
У парку скульптури Михайла Івановича сформували “Поляну казок”, а малі форми – його та гуртківців – знайшли місце на постійній виставці у згаданому павільйоні. Тепер – давно почорнілому та наглухо зачиненому”, — розповів Борис Юхно.
Дитячим парк став на початку 1990-х, розповів краєзнавець. Утім до 2013-го занепадав.
“На початку серпня 2013 року на території парку відкрився “Тропік-парк”. Тоді в ньому літали тропічні птахи, повзали хамелеони й вилися ліани. Нині там влаштовують фотосесії або просто гуляють.
Навесні 2015-го, буцім-то з причини аварійності, демонтували казковий Меч, що слугував головним елементом фонтану на вході з бульвару Шевченка. При тому, що сам фонтан давно потріскався, і перестав бути фонтаном”.
Дещо оновили парк у 2023-му: висадили “лавандове поле” також там з’явилися нові атракціони.
