Журналіст змушений бігти назустріч небезпекам, всупереч інстинкту самозбереження, – Галина Гладишенко

Журналіст змушений бігти назустріч небезпекам, всупереч інстинкту самозбереження, – Галина Гладишенко

Професійне свято відмічають  6 червня українські працівники медіа. Під час роботи журналістів часто спіткають небезпеки і ризики. Тож, на честь свята, ми вирішили з’ясувати, як медійникам нівелювати психологічні ризики, навчитися зберігати спокій у критичних ситуаціях та знаходити спільну мову з непростими співрозмовниками. Про це та інше ми дізнавалися у практичного психолога Галини Гладишенко.

  • Галино, скажіть, будь ласка, які психологічні небезпеки, на вашу думку, можуть спіткати журналіста під час виконання професійних обов’язків?
  • Робота журналіста завжди пов’язана зі стресом, а сам журналіст – це представник професії, яка змушує не уникати небезпек, а бігти їм назустріч, часто всупереч інстинкту самозбереження. Тож професіоналізм медійника буде прямо залежати від того, наскільки ефективно він впораєтеся з емоціями, які викличе у нього критична ситуація. Водночас не варто забувати, що ви людина і ваша емоційна реакція — це абсолютно нормальне явище.

Якщо ж говорити про конкретні небезпеки професії, то це може бути так званий «гострий стрес» та всі процеси, що до нього призводять, це, безумовно, і такі явища як емоційне та професійне вигорання та багато іншого.

  • Що таке психологічний «гострий стрес» і які його ознаки може відчути журналіст?
  • Журналіст, який страждає на психологічний «гострий стрес» відчуває негативні зміни у стані і фізичного, і психологічного здоров’я. Наприклад, він не можете позбутися думок і спогадів, які засмучують. Йому постійно сняться сни про неприємні події або факти, що вразили журналіста чи налякали під час роботи. Людина знову і знову проживає неприємну ситуацію.

Стосовно фізичних реакцій, то помітним є пришвидшене серцебиття, проблеми зі шлунком, пітливість, запаморочення, проблеми зі сном, дратівливість і спалахи гніву, труднощі з концентрацією уваги, тривожність і стан, у якому людину легко налякати. Також журналіст може бути постійно знервований, мати напружений стан, йому буває важко сконцентруватися. Виникає гнів і недовіра до людей. У такому стані журналіст часто відчуває тривогу.

Іноді буває і навпаки, коли медійник взагалі стає байдужим. У нього немає жодних почуттів, через що він несвідомо ізолюється від робочого колективу та сім’ї. Цей стан особливо небезпечний для журналіста, адже через нього репортер втрачає здатність комунікувати та відчувати емпатію.

  • А як працівникам ЗМІ можна уникнути стресу на роботі?
  • Так, репортер може переживати як один із перелічених станів, так і всі одночасно. Якщо всі разом — це вже серйозний розлад. Часто ці стани чергуються, утворюючи своєрідний цикл, який може навіть тривати роками.  Водночас журналісти бояться визнати ці симптоми, або розповісти комусь про свої відчуття, бо думають, що через це їм не дадуть наступного завдання або визнають несповна розуму. Однак в такій ситуації працівник обов’язково повинен отримати професійну психологічну допомогу, щоб не погіршувати свій стан здоров’я.

Самостійно ж убезпечити себе від стресу на роботі можна дотримуючись нескладних правил психологічної безпеки. Наприклад, рекомендовано більше спати і добре, смачно і корисно харчуватися. Одним з кращих способів уникнути стресу є фізична активність, заняття спортом.

Не менш результативним є обговорення ваших проблем з людьми, яким ви довіряєте. Якщо поруч таких людей немає, то хоча б запишіть, що ви відчуваєте. Це обов’язково зніме з вас напругу і дасть «свіжий ковток повітря».

Ще одна, на мою думку, дуже корисна і вдала порада, яка допоможе уникнути стресу на роботі під час психологічного навантаження звучить так: перш ніж виплеснути ваш гнів або роздратування, спробуйте порахувати до семи. Це насправді діє!

Крім того, аби в нормі був і фізичний стан здоров’я, не варто на роботі пити багато міцної кави і курити. Також принаймні раз на годину потрібно робити хвилинні розминки, щоб очі відпочивали від комп’ютера.

  • А як журналісту боротися із втомою, адже це відчуття з’являється у працівника ЗМІ чи не після кожного робочого дня?
  • Універсальної відповіді на це запитання не існує, оскільки все залежить від причин, що цю втому викликають. Аби уникнути виснаження, варто визначитися з тим, що його провокує. Є певні фізичні причини втоми та способи боротьби з ними.

Найперша з них – це нестача сну. Спати потрібно мінімум вісім годин на добу. Якщо людина спить менше – це неповноцінний відпочинок. Викликає відчуття втоми також неправильне харчування. Дуже важливо щоденно отримувати всі необхідні організму вітаміни і мінерали. Тому хоча б один прийом їжі в день повинен бути повністю збалансованим і не на ходу, як часто це роблять заклопотані репортери.

Погане самопочуття з’являється і через нестачу рідини в організмі. На день людина повинна випивати 1,5-2 літри води, а влітку і до 2,5 літрів. На практиці ж медійник такими дозами скоріше вживає каву або чай. До речі, зловживання кофеїном взагалі має наркотичний ефект. Від втоми чудово допомагають фізичні вправи. Легка ранкова зарядка або пробіжка суттєво полегшать стан.

  • Чи може журналіст якось убезпечити себе від виснаження заздалегідь?
  • Такі поради також є у психологічній практиці. Наприклад, рекомендовано скласти розпорядок дня і не переносити роботу додому. Звичайно, для журналіста таку пораду важко застосувати. Адже робота мимоволі «переслідує» його протягом усього дня і після того, як він покидає робоче місце. Але, якщо навчитися «відключатися» і присвячувати свій вільний час рідним, друзям, улюбленій справі, це справить шалений ефект. Ви почуватиметеся натхненним, повним сил і прагнень працювати. Для додаткової релаксації, на мою думку, варто перед сном включати розслаблюючу музику чи звуки природи.

Не менш важливо також помічати і хвалити себе навіть за маленькі досягнення. Краще уникати негативних, депресивних думок, налаштовувати себе на позитив. Крім того, не потрібно звалювати на себе додаткові справи по роботі і бути занадто вимогливим до себе: зрештою, робота – це не все життя. Ще існують надзвичайно корисні сеанси психотерапії, аутотренінги, ароматерапія, прийом гомеопатичних препаратів (за призначенням спеціаліста) для зміцнення імунітету, отримання нових вражень і позитивних емоцій та боротьби з втомою.

  • Часто журналіст відчуває психологічну напругу, коли доводиться спілкуватися з реципієнтами, які відмовляються йти на контакт, грубіянять чи поводяться агресивно. Як знайти спільну мову з такими співрозмовниками?
  • Перед будь-яким діалогом необхідно налаштовуватися на розмову так, як налаштовують інструмент перед концертом. Перш ніж починати говорити, варто зайняти стійку позицію: можна сісти або стати так, щоб відчувати опору і рівновагу. Говорити потрібно тільки те, у чому журналіст впевнений і заради чого він вступив у діалог. Якщо є ймовірність, що працівника ЗМІ будуть провокувати на емоції, то йому потрібно знайти точку перед очима або деталь одягу, які будуть символізувати для нього стійкість і рівновагу. Далі варто сконцентруватися на цій деталі і спробувати абстрагуватися від ситуації.

Потрібно також пам’ятати про стриманість. Журналіст не може бути занадто емоційним в оцінці ситуації, факту, явища чи людини, адже це лише демонструватиме його непрофесіоналізм. Тому іронічні коментарі краще залишити при собі і спілкуватися з людиною лише ввічливою і професіональною мовою.

Звичайно, найголовніше правило для медійника під час розмови з агресивним реципієнтом – це зберігати спокій. Основна ціль агресивно налаштованої людини самоствердитись за рахунок інших. Саме тому подібні ситуації призводять до нервового напруження. Варто пам’ятати, що зустрічна агресія не призведе до вирішення конфлікту, а лише загострить його. Тому з самого початку не варто вступати у конфлікт.

Окрім цих порад, журналісту також не завадило б проаналізувати ситуацію критично, аби глибше зрозуміти співрозмовника і виявити причину його агресії. Адже часто на подібну поведінку людей підштовхує лише власне відчуття неповноцінності, нереалізованості, невдоволення своїм життям чи заздрість. Звичайно, це в жодному разі не виправдовує грубість і нетактовність людини. Утім, погодьтеся, за глибшого розуміння проблеми, така людина може навіть викликати співчуття.

  • З агресивними співрозмовниками все-таки можна знайти спільну мову і уникнути конфлікту. А як журналісту знайти підхід до співрозмовників у горі, тобто тих, які пережили біль втрати?
  • У психології визначено, чого, як правило, мовчазно хочуть від нас люди, які перенесли втрату. І ці поради може у своїй практиці застосовувати працівник медіа. Насамперед, люди, що пережили втрату близької людини прагнуть поговорити про померлого, причини його смерті, і про свої почуття у зв’язку з цією подією. Вони хочуть розповісти про свої думки будь-кому, тільки б слухали.

Не варто боятися говорити про померлу людину. Ми часто уникаємо подібних розмов, але рідні загиблого інтерпретують таку поведінку, як забуття чи небажання обговорювати саму смерть. Це демонструє рівень нашого дискомфорту, але не нашої турботи про близьких померлого. «На кого він/вона був схожий?», «Чи є у Вас фотографія?», «Що він/вона любив робити?», «Які Ваші найприємніші спогади пов’язані з ним/нею?». Це саме ті запитання, які не разять співрозмовника в горі, а навпаки допоможуть журналісту продемонструвати свій  інтерес до життя померлої людини і, відтак, повагу до її рідних.

У психології також вважається, що немає більшого подарунка, який ми можемо дати пригніченій горем людині, ніж сила наших рук. Дотик — це диво терапії, так ми висловлюємо свою турботу і увагу, коли слова нам непідвладні. Навіть просто підтримка за лікоть іноді важливіша будь-якої розмови.

Журналісту також варто бути готовим до довгої мовчанки. Бувають випадки, коли люди що перенесли втрату ніби завмирають, беззвучно дивлячись у простір. Немає потреби заповнювати тишу словами. Ми повинні дозволити їм зануритися в свої спогади, наскільки б болючими вони не були, і бути готовими продовжити розмову тоді, коли цього захоче співрозмовник.

Репортеру краще не вживати речень на зразок: «Мені знайомі ваші почуття». Кожна людина унікальна, і ми не можемо знати, що вона відчуває, зіткнувшись зі смертю, оскільки ніколи не зможемо пережити її почуття. Також не потрібно забувати, що для горя не існує ліміту часу. У психології прийнято вважати, що переживання горя може тривати від шести місяців до двох років, хоча це не завжди так. Медійнику не варто зловживати словами вибачення у розмові, бо коли людина знову і знову чує «вибачте», ці слова швидко стають порожніми і безглуздими для неї.

  • Окрім діалогів із непростими співрозмовників, працівник ЗМІ під час виконання своїх професійних обов’язків має справу і з не менш складними та ризикованими ситуаціями. Як, на вашу думку, журналісту навчитися зберігати спокій у критичних ситуаціях?
  • Коли ми контролюємо свої емоції, ми встигаємо зробити більше, краще спілкуємося і живемо більш продуктивним і цілеспрямованим життям. Тому потрібно вміти зберігати спокій за будь-яких обставин. Журналісту, насамперед, не варто драматизувати стресову ситуацію і перебільшувати негатив. Якщо говорити собі «Я впораюся», «Нічого страшного» і «Я сильний» – це насправді допоможе поглянути на проблему по-іншому.

Щоб справитись зі своїми емоціями, журналіст може згадати моменти, коли йому вдавалося вгамуватися і успішно вийти з критичної ситуації. Цей приклад поведінки можна спробувати застосувати знову.

Зберігати спокій за будь-яких обставин допоможуть регулярні медитації. Психологи рекомендують займатися йогою. Такі вправи навчать журналіста досягати спокою за короткий проміжок часу і контролювати свою емоційність.

Під час критичної ситуації, аби заспокоїтись, репортеру варто зробити кілька глибоких вдихів і видихів, а також затримати дихання на кілька секунд. Ця вправа дозволить сконцентруватися і абстрагуватися від ситуації, що склалася довкола.

  • Дуже дякую вам за поради. І на останок, що ви побажаєте журналістам, аби вони могли не втрачати психологічну рівновагу протягом усього робочого дня?

–              У наш час через дефіцит відпочинку та інформаційних перевантажень медійнику не так просто знайти душевний спокій і зберігати рівновагу. Журналіст переживає все те, що вже сталося, часто нервує через те, що відбувається зараз і хвилюється з приводу майбутніх подій. Водночас, існують прості методи знайти душевну рівновагу буквально за кілька хвилин. Для цього працівникові ЗМІ варто щодня робити нескладні вправи. Наприклад, можна відволіктися на кілька хвилин від роботи і подивитися на хмари, не думаючи ні про що в цей час. Заспокоює також масаж голови, який можна робити власноруч. Щоб зберігати психологічну рівновагу і бути спокійним протягом усього дня, можна спробувати хвалити себе за три найвдаліших вчинки щоденно. Психологи також рекомендують уявляти. Наприклад, уявити себе всередині прозорої кулі, яка захищає вас, або ж зобразити в уяві, що ви з’єднані з землею і ваше коріння сягає до центру планети. Якщо такі вправи виконувати щоденно, напружена робота медійника стане йому легшою і спокійнішою, а сам журналіст навчиться контролювати свої емоції і зберігати психологічну рівновагу протягом всього робочого дня, яким би шаленим не був його графік.

  • Щиро дякую вам за розмову. Сподіваємося, ваших рекомендації дослухаються працівники медіа і їхня праця стане менш ризикованою, спокійнішою і безпечнішою.

Альона Гудзенко

Прочитайте ще:

Залиште коментар