Європейський курс на побудову правової держави західного зразка, взятий Україною, потребує реформування більшості державних та суспільних інституцій. Однією із ключових причин появи кризових явищ у системі вітчизняного державного управління є недоліки й недосконалості правового регулювання усіх гілок влади, особливо виконавчої. На сьогоднішній день досить гостро стоїть питання вирішення проблеми дуалізму виконавчої влади. Як це зробити, розповів депутат міської ради від ВО «Батьківщина» Юрій Тренкін.
Для довідки, дуалізм – це політичне явище, притаманне для держав, що мають змішану форму правління, яка виникла через бажання законодавців створити таку владну систему, котра б увібрала у себе найкращі риси парламентської та президентської республік. На перший погляд, такий симбіоз може здатися еволюційним кроком. Але насправді він приховує значну загрозу політичному ладу, що відображається у постійній нестабільності політичного життя країни. Дуалізм у виконавчій владі передбачає, що її здійснення є прерогативою двох суб’єктів влади – глави держави та уряду. Таким чином виконавча влада «роздвоюється»: президент і його адміністрація – з одного боку, прем’єр-міністр і уряд – з другого.
За весь період незалежності України вітчизняним законотворцям так і не вдалося сформувати належної конституційної бази для чіткого розмежування функціональних статусів президента і прем’єр-міністра. Згідно з чинним законодавством, Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України. Подібним повноваженням наділений і Президент України.
Дуалізм проявляється і в тому, що Кабінет Міністрів України, з одного боку, є вищим органом виконавчої влади, і в цьому розумінні його діяльність спрямовує прем’єр-міністр, з іншого боку, президент формує склад уряду і Кабмін є відповідальним перед гарантом.
Тобто, де-факто саме президент є главою виконавчої влади, а вибір тієї чи іншої моделі взаємовідносин між президентською адміністрацією та Кабміном залежить від політичної волі діючого президента та від співвідношення політичних сил в парламенті. Самостійність і незалежність уряду допустима лише в тих межах і до тих пір, доки його курс відповідає програмним установкам Президента і визначеним ним напрямам внутрішньої і зовнішньої політики. Разом з тим, прем’єр-міністр залишається однією з ключових політичних фігур в країні та навіть здатен самостійно представляти Україну на міжнародній арені (згадаємо прем’єрство Яценюка).
Це все дозволяє констатувати наявність реального співіснування двох центрів однієї гілки влади. Дублювання повноважень в остаточному підсумку призводить до дисбалансу влади (між повноваженнями і відповідальністю), зосередження значного обсягу повноважень в руках глави держави і виникнення політичної конкуренції у середині виконавчої гілки влади.
Проблема дуалізму негативним чином впливає на функціонування виконавчої влади в Україні і неодноразово призводила до глибоких політичних криз. Отже, постає питання про необхідність вирішення цієї проблеми. Внесення конституційних змін, запропонованих Юлією Тимошенко, дозволить подолати явище дуалізму влади на вищому законодавчому рівні. І ці зміни, в першу чергу, мають знизити рівень впливу фігури президента на виконавчу владу.
Відтак, пропонується перейти з парламентсько-президентської форми правління на парламентську, за якої б вся реальна влада концентрувалась у парламенті за прикладом Німеччини, і щоб одночасно з політичними партіями виборці обирали лідера, який би очолював уряд. За таких умов дуалізм виконавчої влади піде у небуття.
Наостанок хочу підкреслити, що Україна на сучасному етапі розвитку знаходиться у дуже скрутній ситуації, тому потребує швидкого вирішення вагомих проблем. З тих шляхів, що пропонуються для подолання проблеми дуалізму виконавчої влади, найбільш дієвим є варіант зміни форми правління, перехід до парламентської республіки. Але для цього кроку у діючої влади та нинішнього складу парламенту недостатньо ні мотивуючих чинників, ні політичної волі.
