Кажуть, що війна – це час можливостей. І, напевно, така теза є правдивою. Тому що саме під час війни зʼявляються справжні лідери, проявляються найсильніші якості людини. Скільки яскравих життєвих комет запалюються і, на жаль, згасають на фронті. Людина могла все життя жити спокійним життям, працювати, не виділятися яскравими заявами чи вчинками, не виходити на перший план в політиці чи бізнесі, але на передовій – саме він стає справжнім лідером, рятуючи життя побратимів, вирішуючи долю фронту.
Є і інші випадки. До війни людина претендує на роль лідера суспільної думки, бере участь в політиці, виходить на трибуну, «жжьот глаголом», на словах захищає бідних і змарнілих. А прийде час ставати на захист Батьківщини, діяти рішуче і радикально – ховається за статусом багатодітного батька за кордоном або просто вичікує чим все скінчиться.
Є правда і третя категорія, ті, для кого війна стає не випробуванням на міцність, а трампліном для зростання. Не кар’єрного, а особистісного, комерційного. Хтось вартість послуг завищить – мовляв війна все спише. Хтось контракт не виконає – люди не помітять. Хтось нарешті закриє старі платіжки по водоканалу. А хтось замість дронів купить вуличний екран для передвиборчих баталій. А ще хтось приторгує гуманітаркою…
Всяке буває. Тільки треба розуміти, що Україна – таки не Росія. У нас цінують у демократію, і вільну пресу, і можуть розрізняти цинічну брехню від реальної правди.
От вам трохи свіжих фактів. Войцехівський Олександр Віталійович. Син нардепа з Золотоноші. Якось так сталось, що в розпал війни Олександр Віталійович почав серйозно приростати активами. При чому по всьому виходить, що десь він зловив золоту рибку. Тому що і елітні апартаменти в Києві, і гараж і паркомісце там же – все це зʼявилось у сина нардепа влітку 2023 року через договори дарування.
Злі язики говорять, що син став фактично ширмою для оборудок т.зв. «родинного бізнесу» в основу якого покладені різного роду справи з землею на Черкащині, усілякі законні та не дуже рибні промисли, “кришування” ринків та малого бізнесу і інші цікаві моменти. Коротше, вициганив собі малий Войцехівський чималенькі статки. І все це тоді, коли родини військовослужбовців блокували міські ради з вимогою спрямування коштів на потреби армії. Коли і Президент, і центральна влада, і прості люди вимагали від місцевих чиновників відмовитись від усіляких розкошів по типу ЛЕД-екранів, клумб та озеленення.
Як би там не було, скільки б розгнівані мешканці Золотоноші не писали петицій, не звертали увагу на розкрадання гуманітарної допомоги командою Войцехівського, не вимагали змінити бюджетні пріоритети в роботі місцевих ради, контрольованих нардепів – паровий каток заробляння грошей ішов своїми рейками. Як результат – пентхаус в Києві, оновлений автопарк, гараж, нові відділення у сімейній мережі аптек.
Нічого нового. Як то кажуть, кому війна, а кому мати рідна.
